Автоматичне неодноразове продовження дії картки не змінює терміну виконання кредитного зобов’язання, визначеного в договорі. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 22 жовтня 2014 №127цс14, текст якої друкує "Закон і Бізнес".
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
22 жовтня 2014 року м.Київ №127цс14
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — Яреми А.Г.,
суддів: Григор’євої Л.І., Романюка Я.М., Гуменюка В.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до Особи 7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за заявою Особи 7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.03.2014,
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2012 року ПАТ «КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 4.12.2006 між банком і Особою 7 було укладено договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 15000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 24% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
У зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором станом на 5.12.2011 утворилась заборгованість у розмірі 35004 грн. 23 коп., що складається з: 15000 грн. заборгованості за кредитом, 16814 грн. 04 коп. заборгованості за процентами, 1047 грн. 13 коп. комісії за користування кредитом, 500 грн.
штрафу (фіксована частина), 1643 грн. 06 коп. штрафу (процентна складова), яку ПАТ «КБ «ПриватБанк» просило стягнути на його користь із відповідача, а також стягнути судові витрати.
Рішенням Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 15.10.2013, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28.11.2013, позов ПАТ «КБ «ПриватБанк» задоволено.
Ухвалою ВСС від 18.03.2014 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Особи 7 на вказані рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду.
У заяві Особи 7 про перегляд ухвали ВСС від 18.03.2014 порушується питання про скасування постановленої судом ухвали й передання справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу, — неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: стст.256, 257, чч.1 та 5 ст.261, ч.4 ст.267 Цивільного кодексу, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Для прикладу наявності зазначеної підстави подання
заяви про перегляд судового рішення Особа 7 посилається на ухвали колегії суддів судової палати в цивільних справах ВСС від:
13.07.2011 у справі №6-21792св11 за позовом ПАТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором;
25.06.2012 у справі №6-11437св12 за позовом ПАТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором;
10.04.2013 у справі №6-49860св12 за позовом ПАТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором;
3.07.2013 у справі №6-9172св13 за позовом ПАТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Так, у справі №6-9172св13 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду про задоволення позову й залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову відмовлено, на підставі стст.256, 257 та 267 ЦК дійшов висновку про те, що кредитор звернувся до суду з позовом із пропуском трирічного строку позовної давності, який суд обчислив з моменту закінчення дії платіжної
картки до моменту пред’явлення позову, оскільки після закінчення строку дії платіжної картки боржник не продовжував нею користуватися та не отримував нової картки.
Аналогічних по суті висновків дійшов ВСС, постановляючи ухвали у справах №6-21792св11, №6-11437св12 та №6-49860св12.
У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що згідно з п.3.1.3. розд.ІІ умов та правил надання банківських послуг, які є невід’ємною частиною договору, після закінчення строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк, якщо раніше не надійшла письмова заява держателя про закриття картрахунку. Такий строк продовжується неодноразово без явки клієнта до банку. Відповідно до п.9.12 розд.І вказаних умов та правил договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання; якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той самий строк. Оскільки відповідач міг своєю заявою закрити картковий рахунок (п.9.5 розд.І документа) і такої заяви до банку не подавав, дія договору на час
подання банком позовної заяви не закінчилася. Крім того, в заяві про отримання відповідачем платіжної картки встановлено строк дії кредитного ліміту до 5.12.2016.
Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: стст.256, 257, чч.1 та 5 ст.261, ч.4 ст.267 ЦК, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата в цивільних справах ВС уважає, що заява Особи 7 підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами у справі, яка переглядається, установлено, що 4.12.2006 між ПАТ «КБ «ПриватБанк» і Особою 7 було укладено договір шляхом написання заяви, яка разом з умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою, тарифами становить договір про надання банківських послуг, укладений між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та Особою 7.
Відповідно до умов договору Особа 7 отримав кредит у розмірі 15000 грн. у вигляді встановленого кредитного
ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 24% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Особа 7 не виконав своїх зобов’язань за вказаним договором, унаслідок чого в нього перед ПАТ «КБ «ПриватБанк» виникла заборгованість.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.
Пунктом 2 розд.І умов та правил надання банківських послуг установлено, що кредитним лімітом (кредитом, кредитною лінією) є розмір коштів, наданих банком клієнту на строк, визначений у договорі, на умовах платності та зворотності (повернення).
Відповідно до пп.3.1.1, 5.4 розд.ІІ документа строк дії картки вказано на лицевій стороні (місяць і рік), і вона дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця. Строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці (поле MONTH).
Із заяви від 4.12.2006, яка є невід’ємною частиною договору, укладеного між ПАТ «КБ «ПриватБанк» і Особою 7, убачається, що строк дії картки, виданої останньому, становить 2 роки.
ПАТ «КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовною заявою про захист свого порушеного права у березні 2012 року.
Відповідно до ст.256 ЦК позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну та спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю 3 роки (ст.257 ЦК). Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч.2 ст.258 ЦК передбачає, що позовна давність тривалістю один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст.253 ЦК перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної
позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (чч.1 та 5 ст.261 ЦК). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Аналізуючи умови договору та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку, що за договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення
кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст.257 ЦК) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі — не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст.261 ЦК).
Відповідно до умов договору, укладеного між ПАТ «КБ «ПриватБанк» і Особою 7, кінцевий термін виконання кредитного зобов’язання відповідає строку дії картки. Строк дії картки в договорі визначений у 2 роки.
Автоматичне неодноразове продовження дії картки не змінює терміну виконання кредитного зобов’язання, отже, продовження дії картки для настання кінцевого терміну повернення заборгованості значення немає.
Подальше продовження дії картки є способом виконання зобов’язання щодо повернення простроченого кредиту, процентів і неустойки.
З урахуванням цих обставин та факту пред’явлення ПАТ «КБ «ПриватБанк» позову тільки у березні 2012 року питання застосування чи незастосування строку позовної давності відповідно до стст.256 і 257, чч.1 та 5
ст.261, ч.4 ст.267 ЦК не вирішено.
Таким чином, Судова палата у цивільних справах ВС установила, що ухвала суду касаційної інстанції від 18.03.2014 у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, а саме — неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною.
За таких обставин відповідно до п.1 ч.1 ст.355 і чч.1 та 2 ст.3604 ЦПК ухвала ВСС від 18.03.2014 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись п.1 ч.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.3603, чч.1 та 2 ст.3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особи 7 задовольнити.
Ухвалу ВСС від 18.03.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.
Джерело: http://zib.com.ua/
_03_03.png)
