Законодавець визначив нижню граничну межу річної суми орендної плати, незалежно від того, чи збігається її розмір з указаним у договорі. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 2 грудня 2014 року №21-274а14, текст якої друкує "Закон і Бізнес".
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
2 грудня 2014 року м.Київ №21-274а14
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду у складі:
головуючого — Кривенка В.В.,
суддів: Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А.,
Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Сумська фірма «Усе для дому» (в подальшому змінило своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумська фірма «Усе для дому») до Державної податкової інспекції у м.Сумах про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2012 року товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ від 27.07.2011 №0006871502/0/59805, яким товариству було збільшено грошове зобов’язання за платежем «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності з юридичних осіб» на суму 102129 грн. 89 коп. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1 грн.
Позовні вимоги обгрунтувало тим, що орендна плата за землю на 2011 рік була розрахована згідно з поданою декларацією в розмірі 1% від нормативної грошової
оцінки земельної ділянки. Вказаний розмір орендної плати визначений договорами оренди від 5.03.96 №№28, 29, укладеними із Сумською міською радою, що повністю відповідає законодавству на час укладання та дії договорів, і може бути збільшений лише шляхом унесення відповідних змін до договору. Виконуючи умови договорів, товариство систематично сплачує орендну плату. При цьому Сумська міська рада станом на момент звернення позивача з цим позовом до суду не ініціювала внесення змін до зазначених договорів. Додаткових угод про зміну орендної плати між сторонами договорів укладено та зареєстровано в установленому законом порядку не було.
На переконання позивача, посилання ДПІ при збільшенні розміру орендної плати за землю на норми Податкового кодексу, який набрав чинності з 1.01.2011, є безпідставними, оскільки положеннями ст.58 Конституції визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, у зв’язку із чим мінімальний розмір орендної плати, визначений цим кодексом, може бути застосований лише до орендних відносин, які виникли після набрання ним чинності. Орендні відносини товариства виникли на підставі договорів, які укладені в 1996 році, є чинними
та обов’язковими до виконання. У зв’язку з тим що зміни до договорів оренди в частині збільшення орендної плати в установленому порядку внесені не були, у позивача немає підстав для сплати орендної плати за землю в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі. Також зазначило, що постановою Зарічного районного суду м.Сум було закрито провадження у справі стосовно бухгалтера позивача за відсутності в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.1631 Кодексу про адміністративні правопорушення. Крім того, посилаючись на пп.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК, позивач уважає, що орендна плата не є податковим зобов’язанням. Враховуючи наведене, товариство просило позовні вимоги задовольнити.
Сумський окружний адміністративний суд постановою від 15.03.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2012, в задоволенні позову відмовив.
Вищий адміністративний суд ухвалою від 9.12.2013 рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
Не погоджуючись із ухвалою ВАС, товариство
звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства.
На обгрунтування заяви додало копії постанов ВАС від 14.08.2013, 16.04.2014 (справи №№К/800/21471/13, К/800/7444/13) та ухвали цього ж суду від 8.04.2014 (справа №К/9991/25977/12), які, на думку товариства, підтверджують неоднакове правозастосування.
Вищий адміністративний суд ухвалою від 27.05.2014 допустив цю справу до провадження ВС з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК в ухвалі, про перегляд якої подано заяву, та в постановах від 4.08.2013 (справа №К/800/21471/13) та 16.04.2014 (справа №К/800/7444/13).
У справі, що розглядається, ВАС погодився із висновками судів попередніх інстанцій, зокрема щодо відсутності підстав для скасування спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки позивач неправомірно здійснював нарахування і сплату орендної плати за землі державної і комунальної власності за договором оренди землі в розмірі 1% від грошової оцінки землі, замість установлених пп.288.5.1 п.288.5
ст.288 ПК 3% від грошової оцінки.
Натомість у постановах, наданих на підтвердження неоднакового правозастосування, суд касаційної інстанції виходив з того, що з урахуванням положень ст.654 Цивільного кодексу розмір орендної плати за землі державної та комунальної власності встановлюється договором, а тому сама по собі зміна грошової оцінки землі без унесення відповідних змін до договору оренди земельної ділянки із земель, що є державною або комунальною власністю, не породжує обов’язку орендаря сплачувати плату за землю в іншому, ніж установлено договором, розмірі.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС виходить із такого.
Зі змісту Земельного кодексу та закону «Про оренду землі» від 6.10.98 №161-XIV (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) убачається, що користування землею в Україні є платним.
З 1.01.2011 набрав чинності ПК, який відповідно до п.1.1 ст.1 регулює відносини, що виникають у сфері
справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію органів контролю, повноваження й обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За змістом пп.9.1.10 п.9.1 ст.9 ПК, плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 цього ж кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Відповідно до п.269.1 ст.269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст пп.14.1.73 п.14.1 ст.14 цього кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані в користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК визначив обов’язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.
Орендна плата за земельні ділянки державної і
комунальної власності — обов’язковий платіж, який орендар уносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп.14.1.136 п.14.1 ст.14 ПК). Подібне визначення міститься й у ст.21 закону №161-XIV.
Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розд.ХIII ПК.
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються в договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п.288.1 ст.288 ПК).
Підпунктом 288.5.1 п.288.5 ст.288 зазначеного кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється в договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою:
для земель сільськогосподарського призначення — розміру земельного податку, що встановлюється розд.III ПК;
для інших категорій земель — трикратного розміру
земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12% нормативної грошової оцінки (пп.288.5.2 зазначеного пункту).
Тобто законодавець визначив нижню граничну межу річної суми орендної плати за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір з указаним у договорі.
Відповідно до пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК платник податків зобов’язаний сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, установлених цим кодексом та законами з питань митної справи.
Проаналізувавши наведені норми матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла висновку, що з набранням чинності ПК річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 цього кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.
При цьому, виходячи з принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів в разі їх суперечності,
закріпленого у п.5.2 ст.5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлений пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК.
Таким чином, оскільки висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, грунтується на правильному застосуванні норм матеріального права до встановлених у справі обставин, то в задоволенні заяви товариства слід відмовити.
Керуючись стст.241, 242, 244 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
У задоволенні заяви ТОВ «Сумська фірма «Усе для дому» відмовити.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 КАС
Джерело: http://zib.com.ua/
_03_03.png)
