Верховний Суд України на спільному засіданні Судових палат у цивільних та господарських справах 11 лютого 2015 року ухвалив постанову у справі № 6-2цс15, предметом якої був спір про поділ земельної ділянки.
Суд зробив правовий висновок про те, що, оскільки згідно з нормами цивільного законодавства спадкоємством є перехід прав та обов’язків (спадщини) від однієї фізичної особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців), то суд дійшов правильного висновку про те, що у зв’язку із прийняттям спадщини 22 лютого 2001 року у сторін із передбачених законом підстав виникло в рівних частках право власності на спірну земельну ділянку, яка з моменту отримання спадкодавцем державного акта є об’єктом права власності.
На відміну від норми статті 30 ЗК Української РСР (1991 року), яка в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду, частина перша статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час укладення сторонами договору купівлі-продажу частини житлового будинку - 22 березня 2003 року) визначила, що при переході права власності на будівлю і споруду до набувача нерухомого майна право власності на земельну ділянку, на якій розташовані будівля або споруда, може переходитина підставі цивільно-правових угод між власниками земельної ділянки і набувачем будівель або споруд (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо).
При відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об’єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід застосовувати положення частини четвертої статті 120 ЗК України з огляду на таке.
Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об’єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об’єкт розташований. Згідно з цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди, стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких ця ділянка належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об’єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об’єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстровано одночасно із правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об’єкта права власності.
Із повним текстом постанови Верховного Суду України у цій справі можна буде ознайомитися на офіційному веб-сайті Суду (http://www.scourt.gov.ua) у підрозділі "Постанови у справах цивільної юрисдикції" розділу "Рішення Верховного Суду України".
Джерело: http://www.scourt.gov.ua
_03_03.png)
