Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються передусім на задоволення вимог, забезпечених заставою. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 25 березня 2015 року №3-20гс15
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
25 березня 2015 року м.Київ №3-20гс15
Судова палата у господарських справах Верховного Суду у складі:
головуючого — Барбари В.П.,
суддів: Берднік І.С., Гуля В.С., Жайворонок Т.Є., Ємця А.А., Колесника П.І.,
Потильчака О.І., Шицького І.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Публічного акціонерного товариства «Перший
інвестиційний банк» про перегляд Верховним Судом постанови Вищого господарського суду від 3.12.2014 у справі №32/17-352-2011 за заявою підприємства, заснованого на власності об’єднання громадян «Санвіт», про банкрутство,
ВСТАНОВИЛА:
Банк у порядку ст.11119 Господарського процесуального кодексу подав заяву про перегляд ВС постанови ВГС від 3.12.2014 у справі №32/17-352-2011, із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень ст.31 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо черговості задоволення вимог, забезпечених заставою.
На обгрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копії постанов ВГС від 29.06.2011 у справі №01/130, від 18.12.2013 у справі №Б-23/3, в яких суд касаційної інстанції висловив протилежну думку та зазначив, що кошти від продажу майна банкрута, які перебувають у заставі кредитора та включені до складу ліквідаційної маси цього банкрута, можуть використовуватися виключно для першочергового задоволення вимог саме цього кредитора —
заставодержателя. Тобто вимоги, забезпечені заставою
майна боржника, підлягають задоволенню першими ніж витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.07.2014 затверджено звіт ліквідатора ПЗВОГ «Санвіт» і ліквідаційний баланс, зазначену юридичну особу припинено, а також припинено провадження у справі №32/17-352-2011.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.09.2014 ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.07.2014 залишено без змін.
Постановою ВГС від 3.12.2014 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.09.2014, ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.07.2014 залишено без змін.
В основу постанови суду касаційної інстанції покладено висновок про правомірність першочергового погашення ліквідатором витрат, пов’язаних із провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії. При цьому суд касаційної інстанції виходив із того, що в разі, коли після продажу майна банкрута, переданого ним у заставу, виручених коштів не вистачає для задоволення інших вимог першої черги, крім вимог заставодержателя, всі вимоги першої черги мають бути задоволені за правилами ч.3
ст.31 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Зокрема, з урахуванням конкуренції різних вимог першої черги мають задовольнятися вимоги щодо проведення безпосередньо ліквідаційної процедури (витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство) та надання мінімальних соціальних гарантій персоналу (вихідна допомога звільненим працівникам банкрута).
Ухвалою ВГС від 12.02.2015 справу №32/17-352-2011 допущено до провадження ВС.
Ухвалою судді ВС від 25.02.2015 відкрито провадження у справі
№32/17-352-2011 щодо перегляду постанови ВГС від 3.12.2014 у цій справі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника банку, дослідивши викладені в заяві доводи, Судова палата у господарських справах ВС уважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
18.06.2014 ліквідатором банкрута — арбітражним керуючим до суду подано звіт про результати проведення ліквідаційної процедури ПЗВОГ «Санвіт». Згідно зі звітом ліквідатором було виявлено і прийнято до свого відання майно, яке є власністю ПЗВОГ «Санвіт», а саме — нежитлову будівлю — корівник загальною площею
1726,7 м2, розташований за адресою: Одеська область, Березівський район, с.Вікторівка, вул. Курчатова, 1-д.
Відповідно до звіту про оцінку ринкової вартості нерухомого майна ПЗВОГ «Санвіт», проведену Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕОС» згідно з договором про проведення незалежної експертної оцінки від 30.09.2012 №31/9, вартість об’єкта оцінки становить 4778,00 грн. без ПДВ.
Господарськими судами відповідно до поданого звіту встановлено, що продаж майна ПЗВОГ «Санвіт» відбувся шляхом проведення аукціону на підставі договору про проведення аукціону від 31.10.2013 №1, укладеного між ПЗВОГ «Санвіт» та одеською філією Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр з реалізації проблемних активів». У зв’язку з тим що майно, яке увійшло до ліквідаційної маси, було заставним, на виконання вимог ст. 31 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ліквідатор повідомив комітет кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, про час, місце та умови продажу заставного майна окремим рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Згідно з протоколом проведення аукціону від 12.02.2014 №2, підписаним переможцем, продавцем та
організатором аукціону, відбувся аукціон з продажу майна банкрута, переможцем якого став учасник №1 Особа 12.
На підставі зазначеного протоколу між ліквідатором ПЗВОГ «Санвіт» і переможцем аукціону 13.02.2014 було укладено договір купівлі-продажу об’єктів нерухомого майна та 18.02.2014 підписано акт про передачу права власності на нерухоме майно.
Господарськими судами з’ясовано, що загальна сума коштів від реалізації майна ПЗВОГ «Санвіт» у ліквідаційній процедурі становить 27500,00 грн.
За рахунок цих коштів оплачено першу чергу кредиторських вимог — витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство ПЗВОГ «Санвіт», а саме: витрати на проведення аукціону в розмірі 4300,00 грн., оплата послуг арбітражного керуючого в сумі 23200,00 грн.
Неоплаченими залишаються вимоги кредиторів за недостатністю майна боржника на загальну суму 5702857,64 грн.
Предметом розгляду в цій справі є вимога заявника щодо черговості задоволення вимог, забезпечених заставою, відповідно до ст.31 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Абзацом 2 ч.6 ст.14 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що розпорядник майна зобов’язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їх заявами, а за їх відсутності — згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.
Майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя згідно з положеннями абз.2 ч.2 ст.26 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пп.«а» п.1 ч.1 ст.31 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються передусім на задоволення вимог, забезпечених заставою.
Отже, законодавець чітко визначив процедуру внесення вимог кредиторів, забезпечених заставою майна боржника, до реєстру вимог кредиторів і задоволення таких вимог, указавши, що майно боржника, яке є предметом застави, включається до ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.
За таких обставин постанова ВГС від 3.12.2014 прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись стст.11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву ПАТ «Перший інвестиційний банк» задовольнити частково.
Постанову ВГС від 3.12.2014 у справі №32/17-352-2011 скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.
Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.11116 ГПК.
Джерело: http://zib.com.ua/
_03_03.png)
