Право на одноразову грошову допомогу виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після спливу тримісячного строку з дня звільнення, але внаслідок ушкодження здоров’я, яке мало місце у період проходження служби. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 21 квітня 2015 №21-135а15, текст якої друкує "Закон і Бізнес".
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
21 квітня 2015 року м.Київ №21-135а15
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду у складі:
головуючого — Кривенка В.В.,
суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В.,
Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка
О.Б., Самсіна І.Л.,
Терлецького О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Особи 11 до Миколаївського обласного військового комісаріату, Департаменту фінансів Міністерства оборони про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2009 року Особа 11 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати дії відповідачів неправомірними та зобов’язати їх вчинити відповідні дії.
На обгрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачі неправомірно відмовили йому в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги в розмірі 48-місячного грошового забезпечення як інваліду ІІІ групи, яка передбачена законом від 20.12.91 №2011-ХІІ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).
Ленінський районний суд м.Миколаєва постановою від 30.08.2010, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 9.02.2011, в задоволенні позову відмовив.
Вищий адміністративний суд ухвалою від 15.01.2014 рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
Відповідно до п.10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 12.05.94 №302 «Посвідчення «інваліда війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Суди встановили, що Особа 11 звільнився з військової служби 15.12.92 за станом здоров’я, є учасником бойових дій та з 31.03.2009 — інвалідом війни ІІІ групи (посвідчення інваліда війни від 31.03.2009 серія №1).
У травні 2009 року він звернувся до військкомату щодо виплати йому одноразової грошової допомоги в розмірі 48-місячного грошового забезпечення як інваліду ІІІ групи.
Військкомат листом від 21.05.2009 роз’яснив Особі 11 про відсутність у нього права на вказану виплату.
Не погоджуючись із ухвалою ВАС, Особа 11 звернувся із заявою про її перегляд ВС з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства, а саме через неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.16 закону №2011-ХІІ та положень Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової
допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою КМ від 28.05.2008 №499.
На обгрунтування заяви додав копії ухвал ВАС від 2.10, 4.10 та 13.11.2014 справи №№К/800/1679/14, К/9991/90365/11, К/800/50716/14 відповідно), які, на думку Особи 11, підтверджують неоднакове правозастосування.
ВАС ухвалою від 24.02.2015 допустив справу до провадження ВС з підстави неоднакового застосування касаційним судом ст.16 закону №2011-ХІІ та порядку, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У судових рішеннях, наданих на підтвердження наведених у заяві доводів, касаційний суд виходив із того, що особи, які звільнені з військової служби до 1.01.2007 та, відповідно, яким встановлена інвалідність після вказаної дати внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням ними обов’язків військової служби, мають право на виплату одноразової грошової допомоги.
Натомість у справі, що розглядається, касаційний суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій про те, що оскільки позивач звільнений з військової служби у 1992 році, а інвалідність встановлена у 2009 році, підстав для нарахування одноразової грошової допомоги, передбаченої редакцією ч.2 ст.16 закону №2011-ХІІ, яка набрала чинності 1.01.2007, немає.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС виходить із такого.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв’язку із виконанням ними конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до закону від 25.03.92 №2232-ХІІІ «Про військовий обов’язок і військову службу».
Відповідно до ст.41 цього закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов’язаних і резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється в порядку і на умовах, встановлених законом №2011-ХІІ.
Основні засади державної політики у сфері соціального
захисту військовослужбовців визначені законом №2011-ХІІ.
Розділом ІІ цього закону, зокрема, встановлені права військовослужбовців щодо грошового забезпечення.
Частиною 2 ст.16 закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов’язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п’ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених КМ.
Пунктом 2 постанови №499 встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів)
осіб, що сталися після 1.01.2007, здійснюються згідно з порядком, затвердженим цією постановою.
Згідно з пп.2 п.2 порядку одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов’язків військової служби, одноразова грошова допомога інвалідам ІІІ групи виплачується у розмірі 48-місячного грошового забезпечення.
Виходячи з буквального тлумачення ст.16 закону №2011-ХІІ колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла висновку, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я, яке мало місце в період її проходження.
Аналогічний правовий висновок у спорі цієї ж категорії вже був висловлений ВС у постанові від 18.11.2014
(справа №21-446а14).
Отже, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, не грунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, у зв’язку з чим ухвала ВАС від 15.01.2014 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись пп.2 п.2 Прикінцевих та перехідних положень закону від 12.02.2015 №192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» та стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС,
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особи 11 задовольнити.
Ухвалу ВАС від 15.01.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 КАС.
Джерело:http://zib.com.ua
_03_03.png)
