У разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, зокрема, загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті кредиторові. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 27 травня 2015 року №6-61цс15,
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
27 травня 2015 року м.Київ №6-61цс15
Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду в складі:
головуючого — Яреми А.Г.,
суддів: Балюка М.І., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Барбари В.П.,
Жайворонок Т.Є., Романюка Я.М., Берднік І.С., Колесника П.І.,
Сеніна Ю.Л., Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Сімоненко В.М.,
Шицького І.Б.,
за участі представника Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» — Лашка Ігоря Івановича,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ПАТ «Родовід Банк» до Особи 16, треті особи: Приватне підприємство «Блокер», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія — ФС», Особа 17, про звернення стягнення на предмет іпотеки, та за зустрічними позовними вимогами Особи 16 до ПАТ «Родовід Банк», Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, треті особи: ТОВ «Фінансова компанія — ФС», Особа 17, про визнання договорів припиненими за заявою Особи 17 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3.09.2014,
ВСТАНОВИЛИ:
У грудні 2012 року ПАТ «Родовід Банк» звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 26.02.2007 між Відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк», правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», та ПП «Блокер» укладено кредитний
договір, за умовами якого позичальнику відкрито відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 1 млн 700 тис. грн. зі ставкою 22% річних, а ПП «Блокер» зобов’язалось повернути наданий кредит у строк до 25.02.2008 та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим договором. Додатковою угодою від 28.02.2007 збільшено розмір відновлювальної кредитної лінії до 15 млн грн. З метою забезпечення належного виконання зобов’язання за кредитним договором того самого дня між ВАТ «Родовід Банк» та Особою 16 укладено два договори іпотеки, за умовами яких останній передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме житловий будинок за Адресою 2 та земельну ділянку, на якій цей будинок розташований, а також житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за Адресою 1та земельну ділянку за цією ж адресою. У подальшому до кредитного договору були внесені зміни додатковими угодами від 21.02.2008, 15.05.2008, 3.06.2008, 30.09.2008, 10.10.2008, 23.01.2009 та 28.09.2009, у результаті яких сума відновлювальної кредитної лінії склала 10 млн грн., ставка за користування кредитом встановлена у розмірі 28,5% річних, а у випадку невиконання окремих умов договору — в розмірі 30% річних, починаючи з 30.01.2009; позичальник зобов’язується повернути кредит згідно з графіком зниження ліміту до 20.01.2010. Крім того, 21.02.2008, 17.06.2008, 13.10.2008 та 30.01.2009 між
ВАТ «Родовід Банк» та Особою 16 укладено нотаріально посвідчені додаткові угоди до договорів іпотеки щодо зміни відсоткової ставки за користування кредитом, вартості нерухомого майна, переданого в іпотеку та строків повернення кредиту.
Посилаючись на зазначені обставини та невиконання відповідачем зобов’язань за кредитним договором, у зв’язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 8.11.2012 складала 21 млн 714 тис. 783 грн. 82 коп., позивач просив звернути стягнення на предмети іпотек.
У квітні 2013 року Особа 16 пред’явив зустрічний позов про визнання договору іпотеки припиненим, посилаючись на припинення ПП «Блокер» як юридичної особи, у зв’язку із чим припинились всі зобов’язання позичальника і, як наслідок, його зобов’язання за договорами іпотек.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 7.10.2013 в задоволенні позову ПАТ «Родовід Банк» та зустрічних позовних вимог Особи 16 відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 3.12.2013 скасовано рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 7.10.2013 та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Родовід Банк» задоволено, у задоволенні зустрічних позовних вимог Особи 16 відмовлено.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 12.03.2014 касаційну скаргу Особи 16задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Київської області від 3.12.2013 в частині задоволення позову ПАТ «Родовід Банк» до Особи 16 про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 27.05.2014 скасовано рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 7.10.2013 та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Родовід Банк» задоволено, у задоволенні зустрічних позовних вимог Особи 16 відмовлено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 26.02.2007 в сумі 15 млн 830 тис. 175 грн. 89 коп. звернуто стягнення на предмети іпотек, що належать Особі 16 на праві власності, зокрема: житловий будинок за Адресою 2 та земельну ділянку, на якій цей будинок розташований, а також житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за Адресою 1та земельну ділянку за цією ж адресою, шляхом продажу предметів іпотеки на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, що встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності (незалежним
експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Додатковим рішенням апеляційного суду Київської області від 23.2.2014 вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 3.09.2014 касаційну скаргу Особи 17 відхилено: рішення Апеляційного суду Київської області від 27.05.2014 залишено без змін.
У лютому 2015 року до Верховного Суду звернувся Особа 17 із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 3.09.2014, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції ч.2 ст.258 та ст.578 Цивільного кодексу, ст.65 Сімейного кодексу та ч.1 ст.39 закону від 5.06.2003 №898-IV «Про іпотеку».
У зв’язку із цим Особа 17 просив скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 3.09.2014, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою ВСС від 16.03.2015 зазначену вище справу допущено до провадження ВС.
За змістом п.2 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону від 12.02.2015 №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» заяви про
перегляд ВС рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження ВС та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Родовід Банк», дослідивши доводи заяви, судові палати у цивільних та господарських справах ВС вважають, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
За змістом ст.3604 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд справи ВС і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
Судами апеляційної та касаційної інстанцій установлено, що 7.02.2013 рішенням засновників припинено ПП «Блокер» унаслідок реорганізації шляхом перетворення у ПАТ «Блокер»; ліквідація ПП
«Блокер» у передбаченому ст.111 ЦК порядку проведена не була, інформація про реєстрацію ПАТ «Блокер» відсутня.
Відмовляючи у задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що ПП «Блокер» припинило своє існування відповідно до ч.2 ст.104 ЦК, тому в силу положень ст.609 ЦК припинились усі його зобов’язання за кредитним договором, а також припинились зобов’язання Особи 16 за договорами іпотеки згідно з п.2 ч.1 ст.593 ЦК та стст.3, 17 закону «Про іпотеку».
Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, послався на неналежне виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, унаслідок чого утворилась заборгованість, тому позивач набув право задовольнити свої вимоги за рахунок предметів іпотеки. Підстави вважати, що зобов’язання за договорами іпотеки припинені, відсутні, оскільки в матеріалах справи немає доказів того, що ПП «Блокер» припинило діяльність шляхом ліквідації, як це передбачено ст.609 ЦК.
Суд касаційної інстанції погодився із зазначеними висновками апеляційного суду, посилаючись на
правильність застосування положень стст.104, 526, 609, 610, 625, 1054, 1050 ЦК, стст.3, 17 закону «Про іпотеку» та ст.33 закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб — підприємців».
Особа 17 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмету спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.
Для прикладу заявник надав постанову Вищого господарського суду від 17.06.2014 та ухвали ВСС від 2.10.2013, 13.11.2013, 22.01.2014, 5.02.2014, 2.04.2014, 30.07.2014 та 13.08.2014.
У наданих для порівняння ухвалах від 5.02.2014, 2.04.2014, 30.07.2014 та 13.08.2014 ВСС висловив правову позицію, що відповідно до ч.2 ст.258 ЦК нарахування суми пені не може перевищувати одного року.
У справі, яка переглядається, апеляційний суд, ухвалюючи рішення від 27.05.2014, залишене без змін ухвалою суду касаційної інстанції, звернув стягнення на вищезазначені предмети іпотек у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 15 млн 830 тис. 175 грн. 89 коп. При цьому зазначена сума
заборгованості була встановлена судом апеляційної інстанції у рішенні від 27.06.2013 в справі за позовом ПАТ «Родовід Банк» до Особи 18 та ПП«Блокер» про стягнення заборгованості за кредитним договором, яке було залишене без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 26.09.2013.
Таким чином, у справі, яка є предметом перегляду питання, нарахування суми заборгованості за кредитним договором від 26.02.2007, у тому числі пені, не вирішувалося, оскільки зазначена сума встановлена в іншій справі, рішення якої набрало законної сили і не є предметом перегляду ВС.
В ухвалах від 13.11.2013 та 22.01.2014 ВСС висловив правову позицію, що відповідно до ч.2 ст.6 закону «Про іпотеку», ст.578 ЦК майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку (заставу) лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників.
У справі, яка є предметом перегляду, Особа 16 передав у іпотеку:
— житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться за Адресою 1, та належать йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 3.10.2005, а також земельну ділянку за цією ж адресою, що належить Особі 16 на праві власності згідно з державним актом про право власності на земельну ділянку серії №1 від 3.04.2006,
виданого на підставі договору купівлі-продажу від 3.10.2005;
— житловий будинок за Адресою 2, що належить Особі 16 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24.09.2005, а також земельну ділянку, на якій цей будинок розташований, що належить останньому на праві власності згідно з державним актом про право власності на земельну ділянку серії №2 від 3.04.2006, виданого на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.06.2004.
Про наявність інших власників/співвласників на спірне нерухоме майно Особа 16 ні під час укладення договорів іпотеки ні у зустрічній позовній заяві не зазначав.
Суди не встановили наявність інших власників, крім Особи 16, на зазначені предмети іпотеки, за таких обставин не було застосовано ст.65 СК.
Отже, у наданих заявником для порівняння судових рішеннях судів касаційної інстанції від 13.11.2013 та 22.01.2014 встановлені інші фактичні обставини, ніж у справі, яка переглядається, що не можна вважати неоднаковим застосуванням судами касаційної інстанції одних й тих самих норм матеріального права.
У постанові ВГС від 17.06.2014 та ухвалі ВСС від 2.10.2013 судами касаційної інстанції установлено
порушення судами попередніх інстанцій вимог ст.39 закону «Про іпотеку», зокрема при зверненні стягнення на предмет іпотеки не зазначено загальний розмір вимог та (або) всіх його складових, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, а також не було встановлено початкову ціну продажу предмета іпотеки або таку ціну визначено з порушенням вищезазначених норм матеріального права.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ч.1 ст.39 закону «Про іпотеку», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах ВС виходять із такого.
Положеннями ч.1 ст.39 закону «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в
управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 цього закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
У справі, яка переглядається, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, прийняв рішення про звернення стягнення на предмети іпотеки шляхом їх продажу на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, що встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
При цьому, посилаючись на загальний розмір заборгованості, не зазначив усіх його складових, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, а також початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до ч.6 ст.38 закону «Про іпотеку». Посилання апеляційного суду у резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмету іпотеки під час здійснення виконавчого провадження,
суперечить вимогам стст.39 та 43 закону «Про іпотеку».
Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм стст.38, 39 закону «Про іпотеку» судові палати у цивільних та господарських справах ВС приходять до правового висновку, що у розумінні норми ст.39 закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою ч.6 ст.38 цього закону.
З наведених підстав оскаржуване судове рішення не можна визнати законним і обгрунтованим.
За таких обставин ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 3.09.2014 не може залишатись у силі, а підлягає скасуванню на підставі п.1 ст.355 ЦПК з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись стст.355, 3604 ЦПК (в редакції, що діяла до набрання чинності закону №192-VIII) та ст.3603 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особи 17 задовольнити частково.
Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 3.09.2014 скасувати, справу направити
на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.
Джерело:http://zib.com.ua/
_03_03.png)
