Після відчуження наймодавцем предмета оренди продовження терміну дії договору оренди не відбувається. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 27 травня 2015 року №6-92цс15, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
27 травня 2015 року м.Київ №6-92цс15
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду у складі:
головуючого — Романюка Я.М.,
суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Яреми А.Г., Гуменюка В.І., Сеніна Ю.Л.,
Лященко Н.П.,Сімоненко В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 9 до Особи 10 про усунення перешкод у
користуванні будівлею за заявою Особи 9 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.12.2014,
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2012 року Особа 9 звернулася до суду з позовом до Особи 10 про усунення перешкод у користуванні приміщенням магазину шляхом звільнення його. Позивачка зазначала, що 13.07.2012 між нею та Дубенським районним споживчим товариством було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого вона придбала приміщення магазину «Інформація 1», що знаходиться за Адресою 1. Проте відповідач Особа 10, яка до укладення вищевказаного договору купівлі-продажу була орендарем магазину, створює їй перешкоди у користуванні ним, відмовляючись його звільнити, незважаючи на те, що укладений між відповідачем і Дубенським районним споживчим товариством договір оренди від 1.09.2011 припинив свою дію.
У зв’язку із наведеним та на підставі ст.391 ЦК Особа 9 просила суд зобов’язати Особу 10 усунути перешкоди у користуванні магазином шляхом звільнення його.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням Дубенського міськрайонного суду від 13.03.2014 у позові відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 3.12.2014 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою судді ВСС від 30.12.2014 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за зазначеним позовом.
У заяві про перегляд Верховним Судом судового рішення суду касаційної інстанції Особа 9 просить скасувати судове рішення касаційного суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції стст.317, 334, 655, 662 ЦК, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Заслухавши доповідь судді ВС, пояснення представника Особи 9 — Особи 11 на підтримання заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВС дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.
На підставі ст.3604 ЦПК Верховний Суд скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових
рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги є необгрунтованими, оскільки договором оренди від 1.09.2011 передбачено лише підстави його дострокового розірвання, однак порядку такого розірвання не визначено, у зв’язку з чим зазначений договір продовжує діяти, домовленості чи згоди сторін про розірвання договору оренди не було, а тому Особа 10 правомірно займає спірне приміщення магазину на підставі указаного договору, дія якого закінчується лише 1.08.2014.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові з інших підстав, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що Особа 9 обрала неналежний спосіб захисту своїх прав і заявила позов до неналежного відповідача, оскільки тільки Дубенське споживче товариство має право вимагати від Особи 10повернення раніше переданого в оренду нерухомого майна у зв’язку із розірванням чи припиненням договору оренди і тільки на вказаному товаристві лежить обов’язок передати позивачу товар, за який він отримав від останнього відповідну плату.
Разом з тим у наданих для порівняння ухвалах ВСС від 3.08.2011, 11.07.2012, 4.09 та 25.12.2013, 19.11.2014, на
які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст.317 ЦК посилається у своїй заяві Особа 9,суд касаційної інстанції виходив із того, що за змістом ст.317 ЦК тільки власникові належить право володіння, користування та розпорядження майном і таке право в особи виникає з моменту державної реєстрації майна.
Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а саме ст.317 ЦК.
Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом зазначеної вище норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.
Судами встановлено, що 1.09.2011 між Дубенським районним споживчим товариством та Особою 10 було укладено договір оренди магазину «Інформація 1», що знаходиться за Адресою 1, зі строком дії до 1.08.2014.
13.07.2012 Дубенське споживче товариство здійснило відчуження магазину на користь Особи 9 шляхом укладення із нею договору купівлі-продажу на прилюдних торгах, попередньо направивши Особі 10 лист-претензію від 12.06.2012, в якому товариство повідомило відповідачку про розірвання договору оренди від 1.09.2011 та вимагало термінового звільнення приміщення магазину.
Статтею 770 ЦК зазначено, що сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється.
Пунктом 9.4 договору оренди магазину від 1.09.2011 встановлено, що у разі відчуження орендодавцем основних засобів, що орендуються, договір припиняється.
Згідно із ч.1 ст.317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
У відповідності до ст.319 ЦК власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. У разі порушення своїх прав власник згідно зі ст.391 ЦК має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
При цьому положення ст.391 ЦК підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.
Судом також встановлено, що у зв’язку із відчуженням 13.07.2012 товариством приміщення магазину на користьОсоби 9 договір оренди припинив свою дію
відповідно до п.9.4. указаного договору, а тому до спірних правовідносин підлягає застосування положення ст.391 ЦК.
Виходячи із аналізу вищенаведених норм права та з урахуванням того, що у справі, яка переглядається, судами було встановлено факт відчуження наймодавцем предмету оренди і переходу права власності на майно до позивачки, яка новий договір оренди з відповідачкою не укладала, Особа 9 виявила намір на власний розсуд користуватися своєю власністю, а тому вимоги позивачки щодо усунення перешкод у користуванні її власністю шляхом виселення із приміщення магазину є обгрунтованими, та відповідають положенням ст.16 ЦК, а порушене право користування власністю — відновленню.
Отже, вирішуючи спір, суди не врахували положень ст.770 ЦК та п.9.4 договору оренди, у якому зазначено, що припинення договору відбудеться у разі відчуження наймодавцем предмету оренди та дійшли до помилкового висновку про продовження терміну дії договору оренди після відчуження наймодавцем предмету оренди.
Крім того, посилання апеляційного суду, з яким погодився касаційний суд, на те, що Особа 9 обрала неналежний спосіб захисту своїх прав і заявила позов до неналежного відповідача, оскільки тільки Дубенське
споживче товариство має право вимагати від Особи 10 повернення раніше переданого в оренду нерухомого майна, є помилковим і таким, що не грунтується на законі, оскільки відповідно до положень 319, 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
З урахуванням того, що між сторонами договірних зобов’язань не існувало, оскільки договір оренди припинив свою дію в момент відчуження приміщення магазину новому власнику, до спірних правовідносин застосовуються положення ст.391 ЦК.
Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну й ту саму норму матеріального права — ст.317 ЦК, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Оскільки у справі, яка переглядається, судові рішення є незаконними, а фактичні обставини справи встановлені повно та правильно, то відповідно до ст.3604 ЦПК їх необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Керуючись п.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.3603, чч.1, 2 ст.3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особи 9 задовольнити.
Рішення Дубенського міськрайонного суду від 13.03.2014, рішення Апеляційного суду Рівненської області від 3.12.2014 та ухвалу судді ВСС від 30.12.2014 скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов Особи 9 задовольнити.
Зобов’язати Особу 10 не чинити Особі 9 перешкоди в користуванні магазином «Інформація 1», що знаходиться заАдресою 1 та звільнити зазначене приміщення магазину.
Стягнути з Особи 10 на користь Особи 9 571 грн. 84 коп. понесених нею судових витрат.
Рішення ВС є остаточним й може бути оскаржене тільки на підставі, встановленій п 3 ч.1 ст.355 ЦПК.
Джерело: http://zib.com.ua/
_03_03.png)
