Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 29 червня 2016 розглянув справу № 6-1376ц16 за позовом прокурора про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, і за позовом обслуговуючого кооперативу про скасування розпоряджень, визнання держактів і договорів купівлі-продажу недійсними та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.
При розгляді була сформована наступна правова позиція.
Відповідно до частини другої статті 152ЗК власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до статті 387 ЦК власник має право витребувати своє майно від особи, незаконно, без відповідної правової підстави заволодів ім.
Статтею 330 ЦК встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК майно не може бути витребувано у нього.
Статтею 396 ЦК встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.
До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок з володіння одержувачів і повернення їх у власність держави підлягає застосуванню стаття Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.Проте попередні положення не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів або штрафів.
Згідно усталеної практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Леннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року,«Щокін проти України» 14 жовтня 2010 року , «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АТ проти Болгарії » від 22 січня 2009 року, « Трегубенко проти України » від 2 листопада 2004 року , «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 роки) напрацьовано 3 критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходи втручання в право людини на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу , а саме:
- Чи є втручання законним;
- Переслідує воно «громадський», «публічний» інтерес;
- Чи є така міра (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційної певним цілям.
ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б один з критеріїв не буде дотримана.
Ухвалення рішення про передачу в приватну власність землі державної або комунальної власності позбавляє Український народ в цілому (стаття 13 Конституції ) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної або комунальної власності. У цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграєконституційний принцип законності придбання і реалізації права власності на землю в поєднанні з дотриманням принципів правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі , в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції).
Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель з державної або комунальної власності, складають «громадський», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибув з державної або комунальної власності , такому суспільному інтересу не відповідає.
Стаття 1 Протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, которео законним шляхом, сумлінно набула майно у власність, і для оцінки дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було придбано у власність, поведінка особи, з власності якого майно витребується.
Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства») одним з елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право людини на мирне володіння майном є надання йому справедливої і обгрунтованою компенсації, тому покупець , у якого вилучається майно, не позбавлений можливості ставити питання про відшкодування заподіяної шкоди на підставі статті 661 ЦК, яка встановлює, що в разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець повинен відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Джерело: ЮрЛіга
_03_03.png)
