Приховане відеоспостереження за співробітниками не повинне порушувати право на недоторканність приватного життя. А законодавство має передбачати справедливий баланс інтересів найманих працівників і власника. Таких висновків дійшов Європейський суд з прав людини.
Справа «Lopez Ribalda v. Spain» стосувалася 5 касирів мережі супермаркетів M.S.A. Щоб виявити можливе розкрадання, працедавець установив камери спостереження: як видимі, так і приховані. Співробітників повідомили, що їх знімають, але згадали тільки про ті місця, де камери були встановлені відкрито.
Незабаром працівникам, підозрюваним у крадіжках, були продемонстровані записи, на яких зафіксовані такі факти. Люди визнали свою провину й були звільнені. Причому троє з них підписали угоду, за якою зобов’язалися не оскаржувати звільнення в обмін на непорушення власником проти них кримінального провадження.
Утім, усі 5 касирів звернулися до суду, але рішення про звільнення були залишені в силі в усіх інстанціях. При цьому суди погодилися з тим, що відеозаписи були отримані на законних підставах.
Тоді ті, хто прокрався, направили скаргу в Страсбург, стверджуючи, що відеоматеріали здобуті шляхом порушення їхнього права на недоторканність приватного життя, а отже, не повинні були прийматися судом як докази.
У рішенні від 9.01.2017 ЄСПЛ сказав, що згідно із законодавством Іспанії про захист даних заявників слід було повідомити про те, що вони перебувають під спостереженням. Але такого попередження зроблено не було.
Також Суд відзначив, що права працедавця могли бути захищені іншими засобами. Крім того, національні суди не змогли «досягти справедливого балансу між правом заявників на недоторканність приватного життя та правом власності працедавця».
Хоча уряд Іспанії стверджував, що не несе відповідальності в цьому випадку, оскільки дії вчинила приватна компанія, ЄСПЛ наголосив, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує державу вжити заходів для забезпечення поваги до приватного життя.
Суд зазначив, що, на відміну від справи «Köpke v. Germany» (рішення від 5.10.2010), яка також стосувалася прихованого відеоспостереження, моніторинг поширювався на всіх працівників уподовж кількох тижнів і всього робочого часу.
Як наслідок, у Страсбурзі констатували, що суди не спромоглися на справедливий баланс між правами й відбулося порушення ст.8 конвенції.
Разом з тим Суд установив, що розгляд у цілому був справедливим, оскільки відеоматеріали не були єдиним доказом. Та й заявники могли оскаржити записи в суді.
Проте ЄСПЛ зобов’язав Іспанію виплатити заявникам по €4000 кожному як компенсацію нематеріальної шкоди, а також покрити витрати майже на €3000.
_03_03.png)
