Шановні відвідувачі веб-сайту Скадовського районного суду Херсонської області! Пропонуємо ознайомитися з оглядом правових новин минулого тижня. Кожна новина містить посилання на джерело інформації.
Конституційний Суд України визнав неконституційним положення Закону, за яким звернення недієздатних осіб до органів державної влади та місцевого самоврядування не розглядаються.
Як повідомили в прес-службі КСУ, таке Рішення Суд ухвалив у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо конституційності окремих положень частини другої статті 8, другого речення частини четвертої статті 16 Закону України «Про звернення громадян» (справа про звернення осіб, визнаних судом недієздатними).
Цим Рішенням КСУ визнав неконституційними положення, згідно з якими не розглядаються звернення осіб, визнаних судом недієздатними, а також звернення зі скаргою в інтересах недієздатних осіб лише їхніми законними представниками.
Вирішуючи порушені в конституційному поданні питання, Конституційний Суд України виходив з того, що при законодавчому регулюванні є недопустимим запровадження положень, відповідно до яких посадові або службові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування не розглядають будь-які звернення осіб лише з підстави їх визнання недієздатними згідно з рішенням суду.
Конституційний Суд України зазначає, що підставою для того, щоб органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи не розглядали відповідні
звернення, може бути не визнання судом недієздатною фізичної особи, а недотримання такою особою передбачених Законом вимог до змісту та форми звернень, які стосуються усіх.
На думку Суду, визнання фізичної особи судом недієздатною не означає автоматичного позбавлення її правоздатності – здатності мати права та обов’язки у відповідних сферах правовідносин, у тому числі передбаченого статтею 40 Конституції України права на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
У Рішенні Суд підкреслює, що законодавець має запровадити ефективні механізми реалізації та захисту прав, свобод та інтересів особи, визнаної судом недієздатною, у тому числі належного цій особі конституційного права на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів.
Конституційний Суд України зобов’язав Верховну Раду України привести неконституційні положення Закону у відповідність до Конституції України та цього Рішення.
Джерело: http://zib.com.ua/ua/134845-derzhorgani_povinni_rozglyadati_zvernennya_vid_nediezdatnih_.html
Подаючи позов, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
На цьому наголосив Верховний Суд у постанові №521/6687/17 від 04.10.2018.
Жінці знадобились кошти і вона звернулась по допомогу до приватних осіб. Ті зголосились надати їй необхідну суму, однак висунули вимогу гарантувати її повернення. В якості гарантії були оформлені 2 договори купівлі-продажу 2 частин жилого будинку, за якими боржниця уступала право власності на майно своєму позикодавцю. Паралельно була укладена інша домовленість про те, що зі сплином 6 місяців та повернення боргу, право власності знову буде переоформлене на позичальницю. Однак, коли півроку минули божниця зрозуміла, що будинок їй не повертатимуть.
Аби не втратити власність, позичальниця звернулась до суду із вимогою визнати договори удаваними (недійсними) і такими, що укладені з метою приховати інший договір, а саме договір застави у забезпечення договору позики.
Суди першої та апеляційної інстанції відмовили у задоволенні позову, пославшись на відсутність доказів, які б підтверджували історію з договорами.
Звертаючись до касаційної інстанції, позичальниця зазначила, що планувала подати такі докази безпосередньо у засіданні, проте не змогла бути присутньою, а суд першої інстанції не відклав засідання і розглянув справу за
наявними матеріалами.
У постанові ВС, пославшись на практику Європейського суду з прав людини, вказав що подаючи позов, сторони мають належно обґрунтувати свої вимоги.
Джерело: http://zib.com.ua/ua/134810-vs_yakscho_dokazi_ne_nadani_narikannya_na_sudi_marni.html
Велика Палата Верховного Суду відступила від правової позиції ВСУ щодо обчислення позовної давності в кредитному спорі з моменту настання терміну погашення чергового платежу (викладена в справі № 6-249цс15). ВСУ визнав можливим стягнення відсотків за кредитом і пені по відсотках в межах позовної давності, обчисленої за три роки (для відсотків) і один рік (для пені) до дня звернення до суду.
У свою чергу ВС, переглянувши справу № 444/9519/12, сформулював наступні висновки про правильне застосування норм права :
За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строкукредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).
Якщо позовна давність до основної вимоги спливла до звернення позивача до суду, то вона спливла і до додаткової вимоги про стягнення з відповідача штрафу та пені.
Велика Палата залишила в силі рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду згідно з яким держава зобов'язанавиплатити пенсію внутрішньо переміщеним особам навіть якщо вони повернулися на непідконтрольну територію.
Нагадаємо, зразкове рішення у справі № 805/402/18 було ухвалено 3 травня.
Повний текст постанови Великої Палати від 4 вересня. Зокрема, роз'яснено, що нормативно-правовим актом, яким визначені підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058 - IV. Інші нормативно-правові акти в цій сфері можуть застосовуватися тільки якщо не суперечать йому. Тобто, виплата пенсії може бути припинена у випадку: 1) призначення на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) смерті пенсіонера; 3) неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 4) в інших випадках, передбачених законом. При цьому конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширювальному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою в межах її повноважень. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, встановлені законами.
Оскільки Закон № 1058 - IV не передбачає такої підстави припинення або зупинення виплати пенсії, як верифікація за списками СБУ на підставі перевірки місця фактичного проживання пенсіонера, пенсію внутрішньо переміщеній особі повинні виплатити. Закон № 1706 - VII також не дозволяє Кабінету Міністрів визначати випадки зупинення виплати пенсій. Велика Палата Верховного Суду вважає, що прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод і законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких відноситься і позивачка, а не на звуження об'єму їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині першої статті 49 Закону № 1058 - IV.
Не впливають на законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції і посилання представників ПФУ на скасування органом соціального захисту населення реєстрації позивачки як внутрішньо переміщеної особи, оскільки реєстрація була скасована після прийняття Касаційним адміністративним судом рішення в цій справі.
Стаття 149 Кримінального кодексу "Торгівля людьми" викладена в новій редакції.
Зміни передбачені Законом № 2539 - VІІІ, який був опублікований в "Голосі України" від 5 жовтня і набув чинності 6 жовтня.
Як і торгівля людьми, так і вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням примусу, викрадення, обману, шантажу, матеріальної чи іншої залежності потерпілого, його уразливого стану або підкупу третьої особи, яка контролює потерпілого, для отримання згоди на його експлуатацію караються позбавленням волі на термін від 3 до 8 років.
Розширено поняття експлуатації: мається на увазі також примусове переривання вагітності, примусовий шлюб, примусове втягнення у зайняття жебрацтвом, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах.
Позбавленням волі на строк від 5 до 12 років з конфіскацією майна або без такої караються такі дії відносно неповнолітнього чи відносно декількох осіб, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службового стану, або з застосуванням насильства, не небезпечним для життя або здоров'я потерпілого або його близьких, або із загрозою застосування такого насильства.
Позбавленням волі на строк від 8 до 15 років з конфіскацією майна або без такої покарають батьків, усиновлювачів, опікунів чи опікунів за здійснення таких дій відносно малолітнього.
Кваліфікуючими ознаками складу цього злочину, окрім вже наявних, є його вчинення:
- у поєднанні з викраденням жертви;
- батьками, усиновлювачами, опікунами або опікунами відносно неповнолітнього;
- злочинною організацією.
Відповідальність за вербування, переміщення, приховання, передачу або отримання малолітнього або неповнолітнього настає незалежно від застосування будь-якого з передбачених заходів.
_03_03.png)
