Шановні відвідувачі веб-сайту Скадовського районного суду Херсонської області!
Пропонуємо ознайомитися з оглядом правових новин минулого тижня.
Кожна новина містить посилання на джерело інформації.
1. Щотижневий огляд рішень Верховного Суду (за період із 2 по 6 листопада 2020 року)
3 листопада 2020 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду розглянув справу за позовом Підприємства до ТОВ про визнання недійсним рішення його загальних зборів. Суди попередніх інстанцій задовольнили заявлені вимоги, мотивуючи це тим, що оспорюване рішення було прийняте без повідомлення позивача про час і місце проведення зборів, що позбавило його можливості взяти в них участь, та за відсутності кворуму, що відповідно до прямої вказівки закону є підставою для визнання такого рішення недійсним. КГС ВС погодився з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки з урахуванням положень ст. 60 Закону України «Про господарські товариства» та положень статуту ТОВ за відсутності Підприємства, частка якого у статутному капіталі товариства відповідача становить 45,197 %, загальні збори учасників відповідача не можна вважати повноважними, адже на них не були присутні учасники, що володіють у сукупності понад 60 % голосів. (Постанова КГС ВС 3 листопада 2020 року у справі № 916/3133/17)
4 листопада Касаційний цивільний суд у складі ВС розглянув справу про витребування автомобіля. Позивач у 2010 році видав довіреність, якою уповноважив співвідповідача здати в оренду, обміняти, продати належний йому автомобіль «Славута», а співвідповідач у 2011 році передоручив зазначені повноваження іншій особі. У 2015 році нотаріус скасував довіреність власника транспортного засобу за його зверненням, після чого позивач просив довіреного повернути авто, однак він цього не зробив. На час розгляду справи автомобіль перебував у користуванні особи, якій передоручили повноваження щодо розпорядження ним. Районний суд ухвалив витребувати авто шляхом його вилучення й повернення власнику, проте апеляційний суд це рішення скасував і відмовив у задоволенні позову. Скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення місцевого суду, КЦС ВС указав, що оскільки відповідач набув спірний автомобіль на підставі усних домовленостей про його купівлю-продаж з представником позивача за довіреністю, то він є недобросовісним набувачем. Позивач є власником спірного автомобіля, в судовому засіданні не доведено добросовісності володіння відповідачем спірним майном, яке утримується ним без достатньої правової підстави. (Постанова КЦС ВС від 4 листопада 2020 року у справі № 573/476/19)
Того ж дня Касаційний адміністративний суд у складі ВС направив на новий розгляд до суду першої інстанції справу, у якій громадянин Республіки Таджикистан оскаржує рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Таке рішення КАС ВС мотивоване тим, що суди першої та другої інстанцій не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним (ч. 2 ст. 341 КАС України). Суд касаційної інстанції зазначив, що при новому розгляді судам слід більш повно і всебічно встановити обставини справи та залежно від встановленого вирішити спір. (Постанова КАС ВС від 4 листопада 2020 року у справі № 826/16066/18)
Також 4 листопада КАС ВС відмовив у задоволені касаційної скарги Чернівецької міської ради на рішення судів попередніх інстанцій, які визнали протиправним рішення цієї міськради про затвердження Генплану та Схеми зонування території м. Чернівці у частині зміни цільового призначення земельної ділянки в зону садибної забудови та зобов’язали міськраду розглянути питання щодо повернення цієї ділянки до зони квартирної багатоповерхової забудови. Таке рішення КАС ВС мотивовано тим, що суб’єкт владних повноважень, приймаючи оскаржуване рішення, не врахував розташування об’єкта незавершеного будівництва 107-квартирного 9-поверхового будинку на цій ділянці, що є порушенням порядку замовлення та розроблення містобудівної документації на місцевому рівні та внесення до неї змін. Крім цього, позивачі мали легітимні очікування стосовно реалізації намірів будівництва багатоквартирного житлового будинку, які не можуть бути реалізовані у зв’язку з прийняттям рішення про зміну функціонального призначення земельної ділянки. (Постанова КАС ВС від 4 листопада 2020 року у справі № 824/376/19-а)
5 листопада КАС ВС залишив апеляційну скаргу кандидата в народні депутати України без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін у справі № 855/90/20. Спір виник через те, що Центральна виборча комісія прийняла рішення, яке полягало в нерозгляді його (позивача) скарги щодо порушення його прав як кандидата у народні депутати України. Позивач просив зобов’язати ЦВК розглянути його скаргу по суті, а саме прийняти рішення, яким зобов’язати окружну виборчу комісію здійснити перерахунок голосів на виборчій дільниці. КАС ВС вказав, що аналіз норм Закону України «Про вибори народних депутатів України» дає підстави стверджувати, що рішення, дії чи бездіяльність ОВК, її члена може бути оскаржено до суду, водночас ЦВК наділена повноваженнями розглядати скарги лише на бездіяльність ОВК і, відповідно, не наділена такими (повноваженнями) щодо розгляду скарг на рішення ОВК, про що обґрунтовано вказав суд першої інстанції. (Постанова КАС ВС від 5 листопада 2020 року у справі № 855/90/20)
Джерело: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1021437/
2. КЦС ВС роз’яснив умови та підстави перерозподілу спадщини
Позивач просив суд визнати за ним право власності на 3/5 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, зазначивши, що у 2016 році районний суд визнав за двома з трьох спадкоємців по 1/5 частині спірного будинку, а в задоволенні позову третього відмовив через пропуск ним строку позовної давності.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, визнав за позивачем право власності на 2/5 частини будинку, а саме: на 1/5 частину – як спадкоємця за заповітом після смерті матері та на 1/5 частину – як колишнього члена колгоспного двору.
Суди дійшли висновку, що позивач просить перерозподілити частку ще одного члена колгоспного двору, не наводячи для цього жодних правових підстав.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду залишив попередні судові рішення без змін і навів такий правовий висновок щодо доводів у касаційній скарзі. Верховний Суд погодився із твердженням апеляційного суду про те, що саме собою судове рішення, яким було відмовлено в задоволенні позову одного зі співвласників майна про визнання його права на 1/5 частину спірного будинку у зв’язку з пропуском позовної давності, не підтверджує наявності права на цю частину в позивача, оскільки останній не навів відповідних правових підстав. Проте такий висновок підлягає уточненню.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 1280 ЦК України, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини 2 і 3 ст. 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації. Зазначене в касаційній скарзі посилання про те, що суди залишили 1/5 частину будинку нерозподіленою, є правильним. Проте позивач не вказав правових підстав для перерозподілу цієї частини у праві власності й безпідставно вважає, що вона має належати лише йому. Відповідно до ч. 1 ст. 1280 ЦК України з урахуванням преюдиційності рішення суду щодо відмови в задоволені позову одного з членів сім’ї 1/5 частина будинку підлягає перерозподілу, проте не лише позивачеві, а між усіма співвласниками, які прийняли спадщину.
Однак для застосування згаданої статті, на яку позивач не послався, потрібні визначені нею умови й підстави. Зокрема, перерозподіл стосується спадщини, яка вже розподілена між спадкоємцями в натурі, тобто коли спадкові відносини припинилися. Важливим для застосування ст. 1280 ЦК України є визначення моменту здійснення первинного розподілу спадщини, яким є видача нотаріусом відповідним спадкоємцям свідоцтв про право на спадщину та проведення державним реєстратором реєстрації прав на нерухоме майно. Крім того, у цій статті визначено лише одну підставу перерозподілу спадщини – прийняття її іншими спадкоємцями.
Оскільки позивач у своїй позовній заяві не вказав таких фактичних обставин, не навів відповідних доводів і не надав доказів, про які йшлося вище, Верховний Суд не має підстав ні для скасування судових рішень з передачею справи на новий розгляд, ні для ухвалення власного судового рішення. Зазначене не перешкоджає позивачеві звернутися до суду на загальних підставах.
Джерело: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1018702/
3. Які права й обов’язки мають свідки кримінального правопорушення?
Кожна людина може стикнутися із порушенням закону або стати його свідком. Відповідно до статті 65 Кримінального процесуального кодексу свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доведенню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.
Як свідок ви маєте, зокрема, право:
- знати, у зв'язку з чим і в якому кримінальному провадженні вас допитують;
- під час давання показань та участі в проведенні інших процесуальних дій користуватися правовою допомогою адвоката, повноваження якого підтверджуються положеннями КПК;
- відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів і членів своєї сім'ї, що можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні вами, близькими родичами чи членами вашої сім'ї кримінального правопорушення;
- заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом, тощо.
Як свідок ви зобов'язані:
- прибути за викликом до слідчого, прокурора, судді чи суду;
- давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду;
- не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі вам як свідку у зв'язку з виконанням ваших обов'язків.
Якщо вас залучають до проведення процесуальних дій під час досудового розслідування як понятого або очевидця таких дій, ви зобов'язані на вимогу слідчого, прокурора не розголошувати відомості щодо проведеної процесуальної дії.
Вік свідка
Закон не встановлює вік, з досягненням якого особа може бути допитана як свідок. У такому разі якщо особа за своїм фізичним та психічним розвитком здатна правильно сприймати факти і давати про них правильні показання, як свідок може бути допитана і малолітня дитина. Однак такий допит відбуватиметься з дотриманням вимог КПК у частині проведення допиту малолітньої або неповнолітньої особи (статті 226 - 227 КПК).
Відповідальність за свідомо неправдиві показання
Стаття 384 Кримінального кодексу передбачає притягнення винної особи до кримінальної відповідальності за завідомо неправдиве показання свідка. У випадку доведеності його вини до свідка може бути застосовано покарання у вигляді виправних робіт на строк до 2 років або арешту на строк до 6 місяців, або обмеження волі на строк до 2 років. Якщо неправдиві показання надані у справі з обвинуваченням у тяжкому або особливо тяжкому злочині, а також вчинені з корисливих мотивів, міра покарання щодо свідка значно суворіша - виправні роботи на строк до 2 років або обмеження волі на строк до 5 років, або позбавлення волі на строк від 2 до 5 років.
Якщо ви не впевнені в показаннях
Якщо ви не впевнені, що саме ця людина вчинила протиправні дії, свідком яких стали, надавайте лише ті свідчення, у яких ви впевнені. Пам'ятайте, що від цього може залежати майбутнє іншої людини. Варто розповідати усе, в чому впевнені, навіть найдрібніші деталі - дуже часто вони є ключовими.
Якщо на вас тиснуть
Якщо ви стали свідком протиправних дій і на вас тиснуть або погрожують - зверніться до адвоката та правоохоронних органів.
4. Договір довічного утримання: що передбачає і чи можна його розірвати
Згідно з Цивільним кодексом договір довічного утримання (догляду) - це договір, за яким одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину та інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, а взамін набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Правовою метою цього договору є перехід майна у власність від відчужувача до набувача, а також задоволення потреб з обох сторін. Договір довічного утримання (догляду) повинен бути укладений у письмовій формі та посвідчений нотаріально. Для нотаріального посвідчення договору необхідно надати нотаріусу всі документи, які підтверджують право власності на відчужуване майно. Набувач стає власником майна, переданого за договором довічного утримання (догляду), після нотаріального посвідчення договору. Право власності на нерухоме майно виникає з дня проведення державної реєстрації відповідно до закону. Набувач не має права розпоряджатися цим майном за життя відчужувача. У договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Випадкова втрата чи пошкодження майна, одержаного набувачем, не звільняють його від вже взятих на себе обов'язків. Посвідчення договору проводиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину. Відчужувачем у договорі може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я. Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа. Також набувачами можуть бути декілька фізичних осіб. У цьому разі набувачі стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання (догляду) на праві спільної сумісної власності. Обов'язки набувачів перед відчужувачем є солідарними. Відчужувач зобов'язаний попередити набувача про всі існуючі обтяження і недоліки майна, яке передається за договором. Набувач майна зобов'язаний забезпечувати відчужувача утриманням та/або доглядом довічно. Також набувач може бути зобов'язаний забезпечити відчужувача житлом у квартирі, будинку, який переданий за договором довічного утримання (догляду). Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача. У випадку смерті відчужувача набувач зобов'язаний поховати його.
Також законодавством передбачено можливість розірвання договору довічного утримання (догляду) за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини та на вимогу набувача.
_03_03.png)
