Шановні відвідувачі веб-сайту Скадовського районного суду Херсонської області!
Пропонуємо ознайомитися з оглядом правових новин минулого тижня.
Кожна новина містить посилання на джерело інформації.
1. Щотижневий огляд рішень, ухвалених Верховним Судом (за період із 7 по 11 грудня 2020 року)
7 грудня 2020 року Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду направив на новий апеляційний розгляд кримінальне провадження стосовно організованої групи щодо вчинення розбійного нападу на підприємство навесні 2013 року на Луганщині. Як установили суди, організована група проникла до сховища підприємства, де були вироби, виготовлені з дорогоцінних металів, і заволоділа цим майном. У результаті розбійного нападу потерпілі отримали тілесні ушкодження, а розмір завданих матеріальних збитків становив майже 34 млн грн.
(Постанова ККС ВС від 7 грудня 2020 року у справі № 428/9526/13-к)
8 грудня Касаційний адміністративний суд у складі ВС частково задовольнив касаційну скаргу позивача, який просив визнати протиправним невнесення до тексту постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива» змін, пов’язаних із порядком надання пільг та житлових субсидій. Крім цього, на переконання позивача, окрема норма цієї постанови про те, що комісія приймає рішення про призначення житлової субсидії на підставі акта обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства, суперечить вимогам ст. 32 Конституції України щодо недоторканості житла. З огляду на те, що у цій справі суди вирішували питання про дотримання порядку оприлюднення та недоліків змісту постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2018 року № 329, якою вносилися зміни, зокрема, і до згаданої вище постанови КМУ, розробником якої є Мінсоцполітики, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що справу розглянуто без залучення належного співвідповідача, а це відповідно до ст. 353 КАС України є підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
(Постанова КАС ВС від 8 грудня 2020 року у справі № 826/11008/18)
Того ж дня КАС ВС, переглянувши в касаційному порядку справу № 826/11282/17, у якій Державна авіаційна служба України просила, зокрема, визнати протиправними і скасувати дозволи на виконання будівельних робіт із будівництва багатофункціонального комплексу на приаеродромній території, а також містобудівні умови та обмеження забудови цієї земельної ділянки, відмовив у задоволенні скарги на рішення суду апеляційної інстанції. Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що у Державної архітектурно-будівельної інспекції України, яка є одним із відповідачів у цій справі, немає підстав для анулювання дозволів на будівництво за вказаними позивачем адресами у м. Києві, а позовна вимога щодо скасування містобудівних умов та обмежень пред’явлена до неналежного відповідача. Оскільки спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури, який видав містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, є Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), то саме цей орган, на думку суду апеляційної інстанції, мав бути залучений як відповідач у справі. Проте можливості заміни неналежної сторони судом апеляційної інстанції у КАС України не передбачено. Допустити заміну належної сторони або залучити до участі співвідповідача у справі може виключно суд першої інстанції за умови згоди позивача та незмінності підсудності адміністративної справи, як це визначено у частинах 3, 4 та 7 ст. 48 КАС України.
10 грудня Касаційний господарський суд у складі ВС розглянув справу щодо включення до складу ліквідаційної маси майнових активів банкрута, які розміщені на території АР Крим.
Постановою Господарського суду Одеської області ТОВ «Флоріда-Інжиніринг» було визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, а ухвалою цього ж суду – затверджено звіт ліквідатора банкрута та ліквідаційний баланс. Ухвала мотивована відсутністю у товариства майна, необхідного для задоволення вимог кредиторів, що стало підставою для його ліквідації та закриття провадження у справі про банкрутство. Кредитор (ТОВ «Фінансова компанія «Паріс») не погодився з висновком місцевого господарського суду щодо правомірності невключення арбітражним керуючим – ліквідатором до складу ліквідаційної маси майнових прав – прав вимоги на квартири у багатоповерхових житлових будинках та нежитлові приміщення у м. Севастополі. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду ухвалу суду першої інстанції скасовано з огляду на положення ст. 62 Кодексу України з процедур банкрутства, які не містять винятків щодо включення до складу ліквідаційної маси майна і майнових прав банкрута, які розміщені на тимчасово окупованих територіях України. Справу передано до місцевого суду для продовження розгляду. КГС ВС залишив постанову апеляційного господарського суду без змін. (Постанова КГС ВС від 10 грудня 2020 року у справі № 916/95/18)
Джерело: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1041893/
2. Розірвати договір дарування дарувальник може, лише коли дарунок на момент пред’явлення такої вимоги збережений – КЦС ВС
Районний суд, із рішенням якого погодився апеляційний суд, задовольнив позов про розірвання договорів дарування частини житлового будинку та частини земельної ділянки з тих підстав, що вироком суду обдаровувану визнано винною в нанесенні тілесних ушкоджень дарувальниці. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував попередні судові рішення та відмовив у задоволенні позову, навівши таке правове обґрунтування. У 2006 році позивачка подарувала частину спірних будинку та земельної ділянки відповідачці, а у 2015 році остання передарувала 1/2 своїх частин будинку та земельної ділянки третій особі. У 2017 році вироком суду відповідачку визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України (нанесення легких тілесних ушкоджень). Потерпілою у кримінальному провадженні була позивачка.
Згідно із частинами 1, 4, 5 ст. 727 ЦК України дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров’я, власності дарувальника. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред’явлення вимоги дарунок є збереженим. У разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов’язаний повернути дарунок у натурі.
Розірвання договору є правовою підставою припинення права власності на подаровану річ у обдаровуваного. Останній зобов’язується повернути річ дарувальнику в натурі з урахуванням можливого нормального зносу на час перебування в обдаровуваного та у тому вигляді, в якому вона існувала на момент розірвання договору. Право дарувальника на розірвання договору дарування є строковим, адже воно існує доти, доки існує річ, яка є предметом договору. За таких обставин можна дійти висновку, що розірвати договір дарування дарувальник має право лише за умови наявності дарунка в натурі, тобто коли дарунок на момент пред’явлення такої вимог є збереженим. Збереженість дарунка передбачає його перебування у власності саме обдаровуваного, а не лише його фізична наявність як речі – предмета матеріального світу. Відсутність дарунка у власності обдаровуваного не відповідатиме критерію його збереженості (ч. 4 ст. 727 ЦК України). Таким чином, якщо обдаровуваному не належить дарунок на праві власності на момент розірвання договору дарування, то за відсутністю речі (збереженості майна) правові наслідки для повернення дарунка в натурі на підставі ч. 1 ст. 727 ЦК України не виникають.
Джерело: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1035393/
3. Чи може відмова від спадщини одного зі спадкоємців вплинути на інших спадкоємців
Відмова від спадщини матиме свої особливості залежно від того, ким прийняте відповідне рішення: спадкоємцем за законом чи за заповітом. Відмова від спадщини за заповітом. Після того як відкрилася спадщина, особі, на користь якої складено заповіт, надається 6-тимісячний строк для прийняття спадщини або ж відмови від неї. Це означає, що відмовитися від спадщини за заповітом можна виключно до закінчення вищевказаного строку. Відмова від спадщини за заповітом є повною, тобто спадкоємець відмовляється від усього майна, передбаченого в заповіті. Разом з тим законодавством передбачено, що відмова від спадщини за заповітом не позбавляє особу права на спадкування за законом. Якщо особа не бажає спадкувати ні за заповітом, ні за законом, вона повинна вказати про це в заяві про відмову від спадкування. Відмова від спадщини може бути здійснена як на користь конкретної особи (адресна), так і без зазначення такої особи (безадресна). Слід звернути увагу, що спадкоємець за заповітом може відмовитися від спадщини лише на користь того спадкоємця, який вказаний у заповіті. Окрім того, якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складений заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем. Якщо ж заповіт складений на користь однієї особи, то відмова спадкоємця від спадщини може бути виключно безадресною, у такому випадку право на спадкування одержують спадкоємці за законом. Тобто якщо спадкоємець вирішив відмовитися від прийняття спадщини за заповітом, потрібно розуміти, що замість нього право на оформлення спадщини отримають інші спадкоємці за заповітом, якщо вони є (між ними частка, від якої він відмовився, розподілиться порівну), а якщо інших спадкоємців заповідач не зазначив - особи, які є спадкоємцями за законом.
Відмова від спадщини за законом. Бувають ситуації, коли за допомогою відмови від прийняття спадщини можна успадкувати не все спадкове майно, а лише певну його частину. Наприклад, особа є спадкоємцем за законом певної черги, у цей же час спадкодавець залишив розпорядження на випадок своєї смерті - заповіт, в якому заповів своє майно цій самій особі. При такому збігу обставин особа має право прийняти спадщину за заповітом і відмовитися від спадкування за законом того майна, що не охоплене заповітом. З цього можна зробили висновок, що заява про відмову від спадщини не завжди матиме негативні наслідки для спадкоємця, який її подає. За допомогою подання заяви про відмову можна вирішити питання з розподілом спадщини між спадкоємцями за законом та спадкоємцями за заповітом. Аналогічно з відмовою від спадщини спадкоємця за заповітом, відмова спадкоємця за законом може бути адресною та безадресною. У разі безадресної відмови від прийняття спадщини одним із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну. Окрім того, від спадщини за законом відмовитися можна і на користь інших осіб, а саме: спадкоємець за законом має право відмовитися від спадщини на користь іншого спадкоємця за законом. При цьому неважливо, до якої черги спадкоємців належить особа, на чию користь здійснено відмову. Наприклад, оформлюючи спадок після смерті батьків, спадкоємець першої черги може відмовитися від спадщини на користь своїх дітей. Таким чином, якщо особа є спадкоємцем за законом і відмовилася від спадщини цілеспрямовано - на користь іншого спадкоємця, частка у спадщині, яка належала їй, переходить до цього спадкоємця. Якщо ж ця відмова не була цілеспрямованою, то частка в спадщині порівну розподіляється між іншими спадкоємцями відповідної черги. Варто окремо зупинитися на такій категорії спадкоємців, як спадкоємці, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Законодавством до цієї категорії віднесені малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) і непрацездатні батьки, які, незалежно від змісту заповіту, спадкують половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.
Спадкоємець може відмовитися від права на обов'язкову частку у спадщині шляхом подачі нотаріусу заяви про те, що зі змістом заповіту він ознайомлений, його права йому роз'яснено і він не претендує на одержання обов'язкової частки у спадщині. Проте така відмова не може бути адресною та розподіл спадкового майна буде здійснено між іншими спадкоємцями без урахування обов'язкової частки. Окрім того, відмова від спадкування інших спадкоємців також жодним чином не впливає на розмір обов'язкової частки у спадщині, оскільки при визначенні розміру обов'язкової частки у спадщині нотаріус враховує всіх спадкоємців за законом, які могли б бути закликані до спадкування, якби порядок спадкування не було змінено заповідачем. Рішення прийняти чи відмовитися від спадщини є індивідуальним і залежить від сукупності життєвих обставин. Які, проте, можуть змінюватися, і в такому випадку особа, що подала заяву про відмову від спадщини, має право протягом шести місяців з дня смерті спадкодавця відкликати свою заяву та скористатися всіма правами спадкодавця, що передбачені законом. Окрім того, спадкоємець, на чию користь здійснено відмову від спадщини, також має право відмовитися від цієї частки у спадщині.
4. Набули чинності закони щодо підтримки громадян і бізнесу в період дії карантинних заходів
10 грудня, набули чинності закони щодо підтримки громадян і бізнесу в період дії карантинних заходів для запобігання поширенню в Україні COVID-19, які Верховна Рада прийняла 4 грудня 2020 року. Відповідні закони були опубліковані в газеті "Голос України" 9 грудня.
Форми соціальної підтримки:
- одноразова матеріальна допомога застрахованим особам - одноразова виплата держави у зв'язку із втратою частини заробітної плати найманими працівниками суб'єктів господарювання, робота яких тимчасово зупинена внаслідок запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів, встановлених з метою запобігання поширенню на території України хвороби COVID-19, та у зв'язку із втратою частини доходу ФОП, економічна діяльність яких тимчасово зупинена внаслідок запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби;
- одноразова матеріальна допомога суб'єктам господарювання - одноразова виплата держави суб'єктам господарювання задля збереження робочих місць з метою виплати найманим працівникам суб'єкта господарювання одноразової матеріальної допомоги в період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби;
- одноразова компенсація суб'єктам господарювання - одноразова виплата держави суб'єктам господарювання, які є юридичними особами, з метою відшкодування витрат, понесених на сплату ЄСВ.
Надання державою соціальної підтримки застрахованим особам у вигляді одноразової матеріальної допомоги застрахованим особам здійснюється на підставі самостійного звернення такої фізичної особи.
5. Як оскаржити вирок в апеляційній та касаційній інстанціях
Хто має право на апеляцію
Предметом апеляційного оскарження можуть бути ухвалені судами першої інстанції вироки, які не набрали законної сили. Апеляційна скарга може бути подана на обвинувальні та виправдувальні вироки, ухвалені судом першої інстанції. Кримінальний процесуальний кодекс передбачає порядок подання апеляційної скарги через суд, який ухвалив рішення (тобто через суд першої інстанції). Відповідно до статті 393 КПК право на апеляційне оскарження мають:
1) обвинувачений, стосовно якого ухвалено обвинувальний вирок, його законний представник чи захисник - у частині, що стосується інтересів обвинуваченого;
2) обвинувачений, стосовно якого ухвалено виправдувальний вирок, його законний представник чи захисник - у частині мотивів і підстав виправдання;
3) підозрюваний, обвинувачений, його законний представник чи захисник;
4) законний представник, захисник неповнолітнього чи сам неповнолітній, щодо якого вирішувалося питання про застосування примусового заходу виховного характеру, - у частині, що стосується інтересів неповнолітнього;
5) законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру;
6) прокурор;
7) потерпілий або його законний представник чи представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;
8) цивільний позивач, його представник або законний представник - у частині, що стосується вирішення цивільного позову;
9) цивільний відповідач або його представник - у частині, що стосується вирішення цивільного позову;
9-1) представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, - у частині, що стосується інтересів юридичної особи;
9-2) фізична або юридична особа - у частині, що стосується її інтересів під час вирішення питання про долю речових доказів, документів, які були надані суду; третя особа - у частині, що стосується її інтересів під час вирішення питання про спеціальну конфіскацію;
9-3) викривач - у частині, що стосується його інтересів під час вирішення питання виплати йому винагороди як викривачу, та інші особи.
На вирок можуть одночасно подати апеляцію прокурор та обвинувачений або будь-хто з перелічених вище осіб. Вирок може бути оскаржений повністю або частково (щодо окремих осіб, додаткової міри покарання, цивільного позову тощо).
Особливості апеляційного оскарження
Законодавець, надаючи право на апеляційне оскарження, разом з цим встановив також і межі оскарження. Особливості апеляційного оскарження окремих судових рішень передбачено статтею 394 КПК. Так, наприклад, вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 КПК, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини. Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК.
Хто може подати апеляцію на вирок суду першої інстанції на підставі угод
Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим і підозрюваним, обвинуваченим може бути оскаржений в апеляційному порядку:
1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами п'ятою - сьомою статті 474 КПК, у тому числі нероз'яснення йому наслідків укладення угоди;
2) потерпілим, його представником, законним представником, виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; нероз'яснення йому наслідків укладення угоди; невиконання судом вимог, встановлених частинами шостою чи сьомою статті 474 КПК;
3) прокурором виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з частиною третьою статті 469 КПК угода не може бути укладена.
Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:
1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 КПК, у тому числі нероз'яснення йому наслідків укладення угоди;
2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 КПК угода не може бути укладена.
Строк апеляційного оскарження
Апеляційна скарга на вирок, якщо інше не передбачено КПК, може бути подана протягом 30-ти днів з дня його проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення. Якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, у спрощеному провадженні щодо кримінального проступку, строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Вимоги щодо апеляційної скарги
Апеляційна скарга подається в письмовій формі, в якій зазначаються:
1) найменування суду апеляційної інстанції;
2) прізвище, ім'я та по батькові (найменування), місце проживання (перебування) особи, яка подає апеляційну скаргу, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;
3) судове рішення, яке оскаржується, і назва суду, який його ухвалив;
4) вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, та їх обґрунтування із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення;
5) клопотання особи, яка подає апеляційну скаргу, про дослідження доказів;
6) перелік матеріалів, які додаються;
7) документ, що підтверджує повноваження захисника, представника потерпілого (якщо апеляційна скарга подається такою особою);
8) копії апеляційної скарги та доданих до неї письмових матеріалів у кількості, необхідній для їх надіслання сторонам кримінального провадження та іншим учасникам судового провадження, інтересів яких стосується апеляційна скарга (цей обов'язок не поширюється на обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом або тримається під вартою).
Якщо особа не бажає брати участь у апеляційному розгляді, вона зазначає це в апеляційній скарзі.
Відповідно до статті 400 КПК подання апеляційної скарги на вирок суду зупиняє набрання ним законної сили та його виконання, крім випадків, установлених КПК.
Оскарження в касаційному порядку
При здійсненні правосуддя важливого значення набуває забезпечення права на оскарження рішення суду першої інстанції після його перегляду в апеляційному порядку, а також судового рішення суду апеляційної інстанції, постановленого щодо відповідного рішення суду першої інстанції, в касаційному порядку. Так, на відміну від кримінального провадження у суді першої та апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції при дослідженні питання щодо правильності застосування судами норм матеріального чи процесуального права та наданої ними правової оцінки обмежений у встановленні фактичних обставин справи, оскільки не наділений правом досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були досліджені, встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Хто має право на касацію
Відповідно до статті 425 КПК право на касаційне оскарження (право подати касаційну скаргу) мають: засуджений, його законний представник чи захисник - у частині, що стосується інтересів засудженого; виправданий, його законний представник чи захисник - у частині мотивів і підстав виправдання, а також інші особи, які мали право на оскарження вироку в апеляційній інстанції (крім фізичних та юридичних осіб щодо їх інтересів під час вирішення питання про долю речових доказів, документів, які були надані суду, та викривачів). Касаційна скарга на судові рішення може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції (Верховного Суду) протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - у той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення (стаття 426 КПК).
Що має бути зазначено в касаційній скарзі
У касаційній скарзі зазначаються:
1) найменування суду касаційної інстанції;
2) прізвище, ім'я, по батькові (найменування), поштова адреса особи, яка подає касаційну скаргу, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;
3) судове рішення, що оскаржується;
4) обґрунтування вимог особи, яка подала касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення;
5) вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, до суду касаційної інстанції;
6) перелік матеріалів, які додаються;
7) документ, що підтверджує повноваження захисника, представника потерпілого (якщо апеляційна скарга подається такою особою);
8) копії судових рішень, які оскаржуються, з додатками в кількості, необхідній для надіслання сторонам кримінального провадження і учасникам судового провадження, однак ця вимога не поширюється на засудженого, який тримається під вартою.
Якщо особа не бажає брати участь у касаційному розгляді, вона зазначає це в касаційній скарзі. Засуджений підлягає обов'язковому виклику в судове засідання для участі в касаційному розгляді, якщо суд визнає обов'язковою його участь, а засуджений, що тримається під вартою, - також у випадках, якщо про це надійшло його клопотання (частина четверта статті 430 КПК).
_03_03.png)
