Сімейні правовідносини - це особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Одним з актуальних питань сімейних правовідносин є аліментні зобов'язання.
Батьки зобов'язані утримувати своїх дітей незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі чи ні, чи визнаний шлюб недійсним, чи позбавлені вони батьківських прав, чи дитина відібрана у батьків тимчасово без позбавлення батьківських прав. Зазначене регламентується Конституцією та Сімейним кодексом.
Однією з форм матеріального утримання дитини, що не досягла повноліття, є аліменти - кошти на утримання дитини, які визначаються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Невиконання аліментних зобов'язань є підставою для примусового стягнення невиплачених сум у порядку, передбаченому Законом «Про виконавче провадження».
Однак батьки, які не бажають або з інших підстав не мають змоги виконувати обов'язок грошового утримання своїх дітей до їх повноліття (наприклад відсутність стабільного заробітку, постійне місце проживання у іншій країні тощо), можуть врегулювати питання сплати аліментів у спосіб, визначений статтею 190 Сімейного кодексу. Зазначена стаття передбачає можливість укласти договір про припинення права на аліменти у зв'язку з передачею на користь дитини права власності на нерухоме майно. Таким нерухомим майном може бути житловий будинок, квартира, земельна ділянка тощо.
Договір позбавляє батька, який його уклав, обов'язку грошового утримання дитини у вигляді сплати аліментів, однак не звільняє від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину. Він укладається з дозволу органу опіки та піклування і підлягає нотаріальному посвідченню. Дитина, яка досягла чотирнадцяти років, бере участь в укладенні договору.
Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права. Його набувачем є дитина або дитина і той з батьків, з яким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно.
За наслідками укладення договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов'язується самостійно її утримувати.
_03_03.png)
