Наявність підстав для віднесення земельної ділянки до розташованих у межах прибережної захисної смуги може підтверджуватися не тільки землевпорядною документацією, а й шляхом урахування нормативних розмірів.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
2 вересня 2014 року м.Київ №3-52гс14
Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — Барбари В.П.,
суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Григор’євої Л.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Шицького І.Б., Яреми А.Г.,
за участю представника: Генеральної прокуратури Гнатюка М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву заступника Генерального прокурора про перегляд Верховним Судом постанови Вищого господарського суду від 7.04.2014 у справі №905/6025/13 за позовом заступника прокурора Донецької області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Артонікс», Ялтинської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів —
Управління Держземагентства в Першотравневому районі Донецької області, про визнання незаконним рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки,
ВСТАНОВИЛИ:
У серпні 2013 року прокурор звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою про визнання незаконним рішення Ялтинської селищної ради №6/13-5 «Про затвердження звіту про експертну грошову оцінку та продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення для обслуговування дитячого оздоровчого табору «Чайка» ТОВ «Артонікс» в с.Юр’ївка на вул. Набережній, 4-е», визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 2,4700 га, укладеного між головою Ялтинської селищної ради та директором ТОВ «Артонікс», визнання недійсною державної реєстрації права власності ТОВ «Артонікс» на зазначену земельну ділянку.
Крім того, просив зобов’язати реєстраційну службу Першотравневого районного управління юстиції Донецької області внести відповідні зміни до Державного реєстру прав.
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, прокурор зазначив, що у складі земельної ділянки продано частину узбережжя Азовського моря — пляжу, що підтверджують графічні матеріали, а отже, на частину ділянки площею 0,0622 га, яка є прибережною захисною смугою, поширюється відповідне обмеження. Здійснивши продаж земельної ділянки із земель рекреаційного призначення із частиною пляжу, Ялтинська селищна рада допустила грубе порушення вимог стст.13, 19, 41 Конституції.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 14.10.2013, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.01.2014, в задоволенні позову відмовлено.
Постановою ВГС від 7.04.2014 зазначену постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись із постановою ВГС від 7.04.2014 у справі №905/6025/13, заступник Генерального прокурора звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень стст.58, 60 Земельного кодексу, стст.87, 88 Водного кодексу, пп.4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою КМ від 8.05.96 №486, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.
Ухвалою від 16.06.2014 Вищий господарський суд допустив до провадження справу №905/6025/13 для перегляду Верховним Судом постанови ВГС від 7.04.2014.
На обгрунтування неоднакового застосування норм матеріального права заявником надано копії постанови ВГС від 1.04.2014 у справі №901/528/13-г та ухвал Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.10.2013 у справі №6-18142св13 та від 12.06.2013 у справі №6-18136св13.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора та представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах ВС дійшли висновку, що заява підлягає задоволенню з підстав, наведених нижче.
Під час розгляду справи господарськими судами встановлено, що 15.06.2010 за результатами проведеного товарною біржею «Універсал Плюс» аукціону між дочірнім підприємством «Будівельно-монтажне управління «Кураховеенергобуд» ТОВ «Донбасенергобуд» і ТОВ «Артонікс» було укладено договір купівлі-продажу приміщення дитячого оздоровчого табору «Чайка» загальною площею 2286,1 м2, розташованого за адресою: Донецька область, Першотравневий район, с.Юр’ївка, вул. Набережна, 4-е.
Відповідно до п.5 договору право власності на зазначене нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці площею 2,4700 га, згідно з витягом із реєстру права власності на нерухоме майно від 22.06.2010 №26483501 зареєстровано за ТОВ «Артонікс».
13.07.2011 Ялтинською селищною радою було прийнято рішення №6/11-11, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Артонікс» і надано останньому в оренду на 5 років із категорії земель рекреаційного призначення Ялтинської селищної ради земельну ділянку загальною площею 2,4700 га за адресою: с.Юр’ївка, вул. Набережна, 4-е — для обслуговування дитячого оздоровчого табору «Чайка».
Рішенням Ялтинської селищної ради від 6.09.2011 №6/13-5 затверджено звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення для обслуговування дитячого оздоровчого центру «Чайка» з категорії земель рекреаційного
призначення міської ради, оціночна вартість якої становила 1121510,33 грн. На підставі цього звіту 14.09.2011 між Ялтинською селищною радою і ТОВ «Артонікс» було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець передав у власність покупця земельну ділянку площею 2,4700 га.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Вищий господарський суд погодився з висновками господарських судів, які, застосувавши приписи стст.58, 60 ЗК, стст.87, 88 ВК, пп.4, 5 Порядку, дійшли висновку про те, що підтвердженням факту встановлення прибережної захисної смуги може бути лише проект землеустрою цієї смуги, у зв’язку з чим у задоволенні позову прокурора було відмовлено.
Натомість у доданих для порівняння ухвалах ВСС у справі №6-18142св13, у справі №6-18136св13 та у постанові ВГС у справі №901/528/13-г наведено іншу правову позицію, зокрема про те, що відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розмір і межі встановлено законом, а тому такі земельні ділянки, що належали до земель водного фонду, не можуть бути передані в приватну власність.
Для усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах ВС виходять із такого.
Відповідно до ст.4 ВК та ч.1 ст.58 ЗК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду, серед іншого, належать землі, зайняті прибережними захисними смугами, прибережними
захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.
Відповідно до ст.60 ЗК та ст.88 ВК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм із метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги, а саме: уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше 2 км від урізу води. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.
Водночас, за змістом п.2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 5.11.2004 №434, у разі відсутності землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об’єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст.88 ВК, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон відповідно до порядку, зважаючи на конкретну ситуацію.
Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами: природними водоймами (озерами), водотоками (річками, струмками), штучними водоймами (водосховищами, ставками), каналами та іншими об’єктами, і землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на яких знаходиться водний фонд України та на які поширюється окремий порядок надання та використання.
Відповідно до положень ст.84 ЗК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Право на землі водного фонду, за ст.59 ЗК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачає можливість передачі юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування земельних ділянок прибережних захисних смуг із земель водного фонду на умовах оренди (ч.4 ст.59 цього кодексу). При цьому згідно з положеннями ст.83 ЗК (у редакції, чинній на час прийняття рішення про продаж спірної земельної ділянки) до земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим кодексом.
Враховуючи викладене, за змістом зазначених норм, землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватися у власність юридичним особам, оскільки є землями водного фонду України.
Звертаючись до суду з позовом, прокурор послався на те, що передання спірної земельної ділянки у власність ТОВ «Артонікс» здійснено неправомірно, оскільки у складі земельної ділянки продано частину узбережжя Азовського моря — пляжу, що підтверджують графічні матеріали, наявні в матеріалах справи, а отже, на частину ділянки площею 0,0622 га, яка є прибережною захисною смугою, поширюється відповідне обмеження.
Таким чином, наявність підстав для віднесення земельної ділянки до розташованих у межах прибережної захисної смуги може підтверджуватися не тільки відповідною землевпорядною документацією, а й шляхом урахування нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст.88 ВК. Так, на підтвердження позовних вимог прокурором надано: проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Артонікс» в с.Юр’ївка на вул. Набережній, 4-е, Ялтинської селищної ради Першотравневого району Донецької області для обслуговування дитячого оздоровчого табору «Чайка» з категорії земель рекреаційного призначення від 23.05.2011, в якому зазначено, що на частину спірної земельної ділянки площею 0,0622 га діє обмеження (обтяження) код 1.05.03 (класифікатор затверджено наказом Держкомзему від 29.12.2008 №643) — прибережні захисні смуги, а також висновок начальника відділу Держкомзему в Першотравневому районі, наявний у цьому проекті землеустрою, в якому зазначено, що відстань від урізу води в меженний період становить 25 м.
Відповідно до наявних у справі проекту землеустрою щодо відведення ТОВ «Артонікс» спірної земельної ділянки в оренду і технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності, ця земельна ділянка розташована на відстані 25 м від урізу води та перебуває в межах прибережної захисної смуги Азовського моря, тому суд касаційної інстанції дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, у зв’язку з чим прийнята ним постанова є незаконною і на підставі ч.2 ст.11125Господарського процесуального кодексу підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Аналогічну правову позицію про те, що землі, зайняті водним фондом України, та прибережні захисні смуги вздовж річок, морів тощо не можуть передаватися у власність, викладено в постанові ВС від 21.05.2014 у справі №6-16цс14.
Керуючись стст.11123—11125 ГПК, Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах ВС
ПОСТАНОВИЛИ:
Заяву заступника Генпрокурора задовольнити.
Постанову ВГС від 7.04.2014 у справі №905/6025/13 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.11116 ГПК.
Джерело: http://zib.com.ua
_03_03.png)
