При виявленні факту порушення норм щодо регулювання обігу готівки податковий орган має діяти в межах граничних строків, установлених ч.1 ст.250 ГК. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 4 листопада 2014 р. №21-466а14, текст якої друкує "Закон і Бізнес".
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
4 листопада 2014 року м.Київ №21-466а14
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду у складі:
головуючого — Кривенка В.В.,
суддів: Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСГ» до Державної податкової інспекції в Святошинському районі м.Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2012 року товариство звернулося до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ від 30.05.2012 №0000252240 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1535000 грн., від 30.05.2012 №0001632220 та 4.09.2012 №0003002220 про донарахування податку на прибуток.
На обгрунтування позовних вимог позивач послався на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки прийняті відповідачем на підставі хибних висновків акта документальної планової виїзної перевірки товариства.
Суди попередніх інстанцій встановили, що ДПІ провела документальну планову виїзну перевірку товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 20.06.2009 до 31.12.2011, за результатами якої прийняла акт від 7.05.2012 №139/22-20/36546756, в якому зазначила, зокрема, про порушення товариством положень пп.«г» пп.138.10.2 п.138.10 ст.138, п.140.3 ст.140 Податкового кодексу, а також вимог пп.2.6, 4.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління Національного банку від 15.12.2004 №637 (зареєстровано в Міністерстві юстиції 13.01.2005 за №40/10320; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Під час перевірки податковий орган установив порушення товариством порядку оприбуткування готівки, за яке передбачена відповідальність згідно з абз.3 ч.1 ст.1 указу Президента від 12.06.95 №436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», а саме — внесення 27.09.2009 та 20.10.2009 на його розрахунковий рахунок готівки в сумі 307000 грн. без здійснення відповідних записів у касовій книзі та без складання прибуткових касових ордерів.
Окружний адміністративний суд м.Києва постановою від 21.01.2013 позов товариства задовольнив частково: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення ДПІ від 30.05.2012 №0000252240 та 4.09.2012 №0003002220.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 18.04.2013 рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог скасував та в задоволенні цих позовних вимог відмовив. У решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Вищий адміністративний суд ухвалою від 16.01.2014 постанову апеляційного суду залишив без змін.
ВС постановою від 20.05.2014 (справа №92а14) відмовив у задоволенні заяви товариства про перегляд Верховним Судом ухвали ВАС від 16.01.2014 з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства, а саме — неоднакового застосування касаційним судом п.2.6 положення та ст.1 указу №436/95.
У заяві про перегляд судових рішень ВС з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 КАС, товариство просить скасувати ухвалу ВАС від 16.01.2014 та направити справу на новий касаційний розгляд.
На обгрунтування заяви надало копії рішень ВАС від 5 та 6 лютого, 1 та 16 квітня, 12, 13, 26 та 27 травня, 24.07.2014 (справи №№К/800/21072/13, К/9991/41515/11, К/800/41216/13, К-3282/10, К/800/31914/13, К/9991/38718/12, К/9991/36243/11, К/800/59040/13, К/9991/14638/12 відповідно), 11.03.2014 (справи №№К/9991/5236/11, К-36041/10), 19.03.2014 (справи №№К/9991/33924/12, К/800/26369/13), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, а саме: ч.2 ст.238, ч.2 стст.241, 250 Господарського кодексу.
Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
У справі, що розглядається, касаційний суд погодився із висновками суду апеляційної інстанції про правомірність застосування податковим органом 30.05.2012 до товариства передбачених указом №436/95 санкцій за порушення ним 27.08.2009 та 20.10.2009 встановленого положенням порядку оприбуткування готівки, а також про законність
донарахування товариству податку на прибуток згідно з оскаржуваними повідомленнями-рішеннями ДПІ.
Водночас у наданих для порівняння рішеннях касаційний суд у подібних правовідносинах виходив з того, що закінчення встановлених ст.250 ГК строків застосування адміністративно-господарських санкцій виключає застосування таких санкцій до суб’єктів господарювання за вчинення ними порушень правил здійснення господарської діяльності.
Усуваючи розбіжності, що виникли під час неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС виходить із такого.
Суди встановили, що під час документальної планової виїзної перевірки товариства ДПІ встановила, зокрема, порушення товариством вимог пп.2.6, 4.2 положення, за які передбачена відповідальність згідно з абз.3 ч.1 ст.1 указу №436/95.
Положення визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою. Пунктами 2.6 та 4.2 положення встановлений
порядок оприбуткування готівки в касах підприємств.
Абзацом 2 ч.1 ст.1 указу №436/95 установлено, що в разі порушення юридичними особами всіх форм власності норм щодо регулювання обігу готівки в національній валюті, що встановлюється Національним банком, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за не оприбуткування, неповне та/або несвоєчасне оприбуткування у касах готівки — у п’ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.
За своєю суттю передбачена ст.1 указу №436/95 фінансова санкція є адміністративно-господарською санкцією, а тому її застосування регулюється нормами гл.27 ГК. При цьому колегія суддів зазначає, що адміністративно-господарська санкція як захід організаційно-правового або майнового характеру застосовується уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, а отже, встановлений ст.250 ГК строк адміністративно-господарської санкції застосовується при її реалізації.
Згідно з ст.238 ГК за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого
самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Статтею 239 ГК передбачено, що однією з адміністративно-господарських санкцій може бути адміністративно-господарський штраф, який стягується із суб’єкта господарювання до державного бюджету за порушення визначених законодавством України правил здійснення господарської діяльності.
Строки застосування адміністративно-господарських санкцій установлені ст.250 ГК, відповідно до ч.1 якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом 6 місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Зі змісту цієї статті випливає, що законодавець установив граничні строки застосування уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарських санкцій до суб’єктів господарювання за порушення зазначеними суб’єктами встановлених
законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Фактично в наведеній статті містяться два строкові обмеження. Одне з них полягає в тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися після спливу одного року з дня вчинення порушення суб’єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, зокрема порушення норм щодо регулювання обігу готівки (неоприбуткування в касах готівки).
Другий обмежувальний строк, установлений у цій статті, полягає в тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть бути застосовані пізніше 6 місяців з дня виявлення порушення встановлених правил здійснення господарської діяльності уповноваженим органом державної влади або органом місцевого самоврядування. Таким чином, другий обмежувальний строк у застосуванні адміністративно-господарських санкцій за порушення норм щодо регулювання обігу готівки (неоприбуткування в касах готівки) полягає в тому, що їх не може бути застосовано пізніше 6 місяців із дня виявлення правопорушення.
Аналіз приписів наведеної статті дає підстави для висновку, що при виявленні факту вчинення суб’єктом господарювання порушення норм щодо регулювання обігу готівки (неоприбуткування в касах готівки) податковий орган, приймаючи рішення про накладення штрафу, має діяти в межах граничних строків, установлених ч.1 ст.250 ГК. Закінчення будь-якого зі встановлених зазначеною статтею строків застосування адміністративно-господарських санкцій виключає застосування таких санкцій.
Враховуючи те, що застосований згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням ДПІ від 30.05.2012 №0000252240 штраф є адміністративно-господарською санкцією, то він мав би бути застосований у межах строків, визначених ст.250 ГК.
Суди попередніх інстанцій установили, що товариство порушило встановлений положенням порядок оприбуткування готівки 27.08.2009 та 20.10.2009, тому строк застосування адміністративно-господарських санкцій слід обчислювати починаючи з указаних дат, а отже, річний строк для застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення норм щодо регулювання обігу готівки (неоприбуткування в касах готівки) закінчився в жовтні
2010 року.
Проте суди попередніх інстанцій не звернули уваги на порушення податковим органом строків, протягом яких до суб’єкта господарювання можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції.
Правова позиція щодо застосування до спірних відносин ст.250 ГК висловлена в постановах ВС від 13.02.2007 №21-713во06, 15.09.2009 №21-558во09, 27.05.2014 №21-126а14.
Оскільки при вирішенні спору касаційний суд не застосував положення ст.250 ГК до встановлених у справі обставин, то заяву товариства слід задовольнити: ухвалу ВАС від 16.01.2014 скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.
Керуючись стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву ТОВ «ДСГ» задовольнити.
Ухвалу ВАС від 16.01.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає,
крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 КАС.
Джерело: http://zib.com.ua/
_03_03.png)
