З метою перевірки стану дотримання національного законодавства та європейських стандартів захисту прав людини і основоположних свобод Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ вивчено та узагальнено практику застосування судами загальної юрисдикції першої та апеляційної інстанцій стст.3, 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. при здійсненні судочинства в кримінальних справах у 2011р. — I півріччі 2012-го. У цій частині документа йдеться про правові основи застосування конвенції в кримінальному судочинстві, а також наведено відповідну практику Європейського суду з прав людини у справах проти України.
Підстави для застосування
З моменту приєднання до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., протоколів №1,2, 4, 7 та 11 до неї Україна взяла на себе низку зобов’язань у сфері захисту прав людини. Частиною таких зобов’язань відповідно до стст.32, 46 конвенції є визнання Україною юрисдикції ЄСЛП, яка поширюється на всі питання тлумачення і застосування конвенції та протоколів до неї, а також виконання остаточних рішень Євросуду у справах проти України.
З метою врегулювання відносин, що виникають у зв’язку з обов’язком держави виконувати рішення ЄСПЛ щодо України, усунення причин порушення нашою державою конвенції, впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів захисту прав людини та створення передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ Верховною Радою прийнято закон «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-ІV, у ст.17 якого наголошується, що суди при розгляді справ застосовують конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Оскільки за змістом ст.124 Конституції правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а їх юрисдикція поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, ключову роль у забезпеченні ефективного захисту прав і свобод громадян на національному рівні відведено саме судам. Так, останні з метою забезпечення єдності судової практики, зокрема в частині її відповідності міжнародним стандартам, здійснюючи правосуддя, поряд із нормами національного законодавства мають застосовувати й норми конвенції. Оскільки в останній є низка характерних особливостей, її положення мають загальний характер, а права людини здебільшого констатуються в ній в абстрактній, оціночній формі, правильне розуміння її норм розкривається в рішеннях ЄСПЛ, які містять правові позиції щодо суті положень зазначеного міжнародно-правового акта, а також змісту та обсягу гарантованих ним прав.
Законотворчий процес і практика правозастосування підтверджують, що є низка проблем з реалізацією принципу верховенства права. Насамперед, поширеним явищем є нерозуміння самого принципу верховенства права, його ототожнення з принципом верховенства позитивного закону. Як наголошено у п.25 висновку №9 (2006) консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо ролі національних судів у забезпеченні ефективного застосування міжнародного та європейського права: «національні суди є відповідальними за застосування європейського права. Від них у багатьох випадках вимагається його пряме застосування. Від них також вимагається тлумачення національного права у відповідності з європейськими стандартами». Відтак для реалізації ефективного захисту гарантованих прав і свобод громадян та уникнення у подальшому порушень конвенції існують всі підстави для застосування в судовій практиці національних судів (їх рішеннях) правових позицій (практики) ЄСПЛ у контексті законодавства України та конвенції.
Національні суди все частіше застосовують положення конвенції та практику ЄСПЛ у кримінальному судочинстві. Позитивним прикладом такого застосування є, приміром, ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області за листопад 2011 р., зокрема в ухвалі від 14.11.2011 стосовно засуджених К.В., К.А., згідно з якою вирок змінено, та в ухвалі від 3.11.2011 відносно засуджених Г.В., В.Ю., П.І., К.Р., П.Д., В.Є., Г.Н., Ч.В., щодо яких вирок скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд, суд вказав на порушення п.3 ст.5 та п.3 ст.6 конвенції з посиланням на положення закону №3477-ІV, зазначивши, що така позиція ЄСПЛ є обов’язковою для виконання судами першої, апеляційної, касаційної інстанцій при розгляді справ.
Проте існують непоодинокі випадки неврахування судами першої та апеляційної інстанцій вимог конвенції та практики ЄСПЛ. Також застосування судами положень конвенції та/або конкретних правових позицій ЄСПЛ часто має абстрактний характер та не співставляється з відповідними обставинами кримінальної справи та національним законодавством. Також існують непоодинокі випадки порушення судами при розгляді кримінальних справ вимог стст.3, 5, 6 конвенції, що призводить до подання громадянами України нових заяв до ЄСПЛ.
Мінімальний рівень жорстокості
У ст.3 конвенції встановлено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
Згідно з ст.28 Конституції кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Відповідно до ст.62 Конституції особа вважається невинуватою у вчиненні злочину й не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку й встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
В одному з фундаментальних рішень ЄСПЛ (у справі «Сельмуні проти Франції») визначено, що ст.3 конвенції є втіленням основних цінностей демократичних суспільств, які входять до складу Ради Європи, і вважається одним із найважливіших основоположних положень конвенції, відступ від якого не дозволяється. У разі подання скарг за цією статтею конвенції ЄСПЛ повинен провести особливо ретельний аналіз із урахуванням усіх матеріалів, поданих сторонами (правова позиція у справі «Матьяр проти Туреччини»).
У своїх рішеннях ЄСПЛ зазначає, що ст.3 конвенції захищає одну з фундаментальних цінностей демократичного суспільства, згідно з цією статтею забороняється будь-яке катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження, незалежно від обставин справи чи поведінки потерпілого (рішення у справі «Лабіта проти Італії»). Суд також установлює, що розрізнення між поняттями «катування» та «нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження» було введено для того, щоб «позначити особливий рівень жорстокості умисного нелюдського поводження, що призводить до тяжких і жорстоких страждань» (рішення у справі «Ірландія проти Великої Британії»).
Відповідно до ст.3 конвенції поводження визнається нелюдським при досягненні мінімального рівня жорстокості. Оцінка останнього є відносною: вона залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість такого поводження, його фізичні та психічні наслідки, а також у деяких випадках стать, вік та стан здоров’я потерпілої особи (рішення у справі «Валашінас проти Литви»). Суд вважає поводження за «нелюдське», оскільки, inter alia, воно було умисним, застосовувалося впродовж кількох годин поспіль і призводило або до справжніх тілесних ушкоджень, або до гострих фізичних чи душевних страждань. Поводження, на думку ЄСПЛ, було «таким, що принижує гідність», якщо воно мало на меті викликати в потерпілих почуття страху, муки і меншовартості, а відтак принизити та зневажити (рішення у справі «Кудла проти Польщі»).
Оскільки ЄСПЛ за своєю сутністю є наднаціональним, він має бути дуже обережним з перебиранням функцій суду першої інстанції, якщо це неминуче не викликано обставинами справи (правова позиція у справі «Мак-Керр проти Великої Британії»). Проте, якщо твердження стосується ст.3 конвенції, ЄСПЛ має бути особливо ретельним, навіть якщо певне національне провадження і розслідування вже відбулися (рішення у справах «Рибіч проти Австрії», «Авшар проти Туреччини»). Слід враховувати, що при оцінці доказів ЄСПЛ керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Авшар проти Туреччини»). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Одна із основних правових позицій ЄСПЛ полягає в тому, що коли особу взято під варту в поліції здоровою, а на час звільнення з-під варти ця особа має ушкодження, у держави виникає обов’язок забезпечити достовірне пояснення причин таких ушкоджень, а в разі неспроможності зробити це виникає питання про порушення за ст.3 конвенції (рішення у справі «Томазі проти Франції»).
У випадках коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана неналежному поводженню зі сторони суб’єктів владних повноважень в порушення ст.3 конвенції, це положення, якщо його тлумачити як загальний обов’язок держави відповідно до ст.1 конвенції, вимагає, щоб було проведено ефективне офіційне розслідування, метою якого є виявлення і покарання відповідальних осіб. Якщо б це було не так, загальна правова заборона катування та нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, попри своє фундаментальне значення, була б неефективною на практиці, і в деяких випадках представники держави могли б фактично безкарно порушувати права тих, хто перебуває під їхнім контролем (рішення у справах «Ассенов та інші проти Болгарії», «Лабіта проти Італії»).
Розслідування за небезпідставним твердженням про неналежне поводження має бути ретельним та ефективним. Це означає, що органи влади мають завжди намагатись встановити події та не покладатися на поспішні або безпідставні висновки для закінчення розслідування чи для обгрунтування своїх рішень (рішення у справі «Ассенов та інші проти Болгарії»). Вони мають вживати всіх необхідних та доступних заходів, щоб отримати докази відносно подій, в тому числі, inter alia, свідчення очевидців та результати експертиз (рішення у справі «Танрикулу проти Туреччини», рішення у справі «Гюль проти Туреччини»).
Судам першої та апеляційної інстанцій необхідно враховувати такі загальні правові позиції ЄСПЛ щодо офіційного тлумачення ст.3 конвенції у матеріальному та процесуальному аспектах у кримінальному судочинстві, які обумовлені законодавчим положенням щодо застосування конвенції та практики ЄСПЛ при розгляді справ у якості джерела права.
Неефективність розслідування
Порушення ст.3 конвенції встановлено в рішеннях ЄСПЛ за 2011 — І півріччя 2012-го в таких справах: «Григор’єв проти України» (від 15.05.2012), «Клішин проти України» (від 23.02.2012), «Коробов проти України» (від 21.07.2011), «Ошурко проти України» (від 8.09.2011), «Нечипорук і Йонкало проти України» (від 21.04.2011), «Савін проти України» (від 16.02.2012) та інших.
Порушення ст.3 конвенції у справі «Григор’єв проти України» в її процесуальному аспекті було визнано у зв’язку з неефективністю розслідування за скаргами заявника про жорстоке поводження зі сторони працівників міліції, яка була спричинена неодноразовим закриттям справи органами прокуратури та подальшим скасуванням відповідних постанов судом через недоліки слідства й неврахування наданих вказівок, а також неврахуванням всіх наявних у справі медичних документів. 4.03.2002 заявника затримано як підозрюваного в
скоєнні низки злочинів. Цього ж дня він підписав відмову від захисника. Заявника було поміщено в Одеський ізолятор тимчасового тримання. З 5 березня до участі у справі залучено захисника. За результатами медичного огляду та експертизи заявника 4 і 5 березня 2002 р., відповідно, було встановлено наявність у нього тілесних ушкоджень. За твердженнями заявника, 17.03.2002 він знову зазнав жорстокого поводження, зокрема до нього було застосовано електричний струм, після чого він зізнався у скоєнні ще кількох злочинів. 19 березня 2002 р. заявник був переведений до Одеського СІЗО, де його оглянув лікар, який встановив на обох щиколотках сліди від опіків, які могли бути отримані в результаті ураження електричним струмом.
29.04.2002 прокуратурою Одеської області порушено кримінальну справу за фактом вчинення працівниками міліції щодо заявника злочину, передбаченого ч.2 ст.365 КК («Перевищення влади або службових повноважень»). Наявність у заявника тілесних ушкоджень ще двічі підтверджувалась висновками судово-медичних експертиз. Протягом періоду з 16.09.2002 до 12.04.2005 органи прокуратури 5 разів закривали справу у зв’язку з відсутністю в діях працівників міліції ознак злочину, постанови про що в подальшому скасовувались у зв’язку з недоліками слідства, окрім останньої. Двічі в ході розслідування Апеляційний суд Одеської області вказував Генеральній прокуратурі на необхідність проведення розслідування скарг підсудних про жорстоке поводження (31.03.2004 і 11.05.2005). У відповідь на них 2.08.2005 прокуратура Одеської області за дорученням Генеральної прокуратури поінформувала суд про необгрунтованість таких скарг.
Таким чином, до порушення процесуальних вимог ст.3 конвенції призвело неефективне розслідування скарг заявника, які були підтверджені доказами. Практика ЄСПЛ щодо застосування ст.3 конвенції вказує на такі обов’язкові умови дотримання конвенційних зобов’язань у цій частині: імперативний обов’язок щодо проведення розслідування скарг осіб у кримінальному судочинстві про жорстоке поводження; обов’язок щодо встановлення усіх фактичних обставин, за яких особа була зазнала жорстокого поводження, з винесенням конкретного рішення за результатами розгляду відповідних скарг.
Неефективне розслідування скарг гр.Григор’єва призвело до порушення ст.3 конвенції в її матеріальному аспекті з огляду на те, що в кримінальній справі було підтверджено наявність у гр.Григор’єва тілесних ушкоджень, які свідчили про побиття та застосування до нього електричного струму, та що державою Україна не було надано обгрунтованих пояснень щодо їх походження. З огляду на характер ушкоджень, отриманих заявником, ЄСПЛ дійшов висновку, що поводження, якого зазнав гр.Григор’єв, було катуванням.
Як стверджував гр.Григор’єв, 1—4 березня 2002 р. у Київському РУ ГУМВС в м.Одесі він зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції: Д., заступника начальника Департаменту карного розшуку МВС, та Є., начальника Головного управління карного розшуку МВС, з метою отримання зізнань у скоєнні злочинів. Таку скаргу не було ефективно розслідувано в органах прокуратури Одеської області, навіть з огляду на те, що гр.Григор’єв надав органам досудового слідства зізнавальні показання в результаті застосування до нього фізичного впливу.
Зізнавальні показання гр.Григор’єва, отримані внаслідок жорстокого поводження, не було оцінено Апеляційним судом Одеської області, що діяв як суд першої інстанції, на предмет їх законності. За відсутності ефективного розслідування скарг Апеляційний суд Одеської області не здійснив всебічного, повного й об’єктивного дослідження
обставин справи. Також судом не враховано порушення принципу кримінально-процесуального законодавства, згідно з яким забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ч.3 ст.22 КПК 1960 р.).
Таким чином, фактичні дані, на підставі яких суд установив наявність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, встановлені також і показаннями обвинуваченого, отриманими із застосуванням катування. 10.05.2005 Апеляційний суд Одеської області, діючи як суд першої інстанції, визнав гр.Григор’єва винним у скоєнні низки злочинів. 4.09.2007 Верховний Суд ухвалив остаточне рішення у справі, залишивши рішення суду першої інстанції без змін.
Походження ушкоджень
Важливе значення має дотримання вимог ст.3 конвенції в позитивному аспекті, що встановлює обов’язок забезпечувати ефективне розслідування жорстокого поводження в органах влади під час тимчасового позбавлення волі. Порушення вимог ст.3 конвенції у справі «Клішин проти України» у її матеріальному аспекті було встановлено з огляду на те, що в справі підтверджено наявність у заявника тілесних ушкоджень після звільнення, яких не було до його затримання, та що державою-відповідачем не було надано обгрунтованих пояснень щодо їх походження.
За фактичними обставинами справи 22.11.2003 після бійки гр.Клішина було затримано працівниками Конотопської окремої роти ДПС УДАІ УМВС у Сумській області, та, за твердженнями гр.Клішина, побито. Як стверджував останній, у Конотопському МРВ УМВС в Сумській області його катували з метою отримання зізнавальних показань. Клішина було звільнено 23.11.2003 24.11.2003 він звернувся по медичну допомогу, йому було діагностовано струс мозку та травми голови. Крім того, висновками судово-медичних експертиз, проведених у листопаді — грудні 2003 р. та грудні 2005 р., було підтверджено наявність у гр.Клішина певних ушкоджень, які могли бути завдані 22.11.2003 за обставин, про які стверджував гр.Клішин.
Порушення вимог ст.3 конвенції у її процесуальному аспекті у справі «Клішин проти України» визнано ЄСПЛ у зв’язку з неефективністю розслідування за скаргами заявника про погане поводження з огляду на те, що воно характеризувалось численними недоліками, визнаними національними органами, та не призвело до встановлення причин виникнення в
заявника тілесних ушкоджень, зокрема за скаргами заявника про погане поводження. Прокуратура м.Конотопа 5 разів відмовляла в порушенні кримінальної справи, відповідні постанови про що в подальшому були скасовані або прокуратурою Сумської області, або Конотопським міськрайонним судом Сумської області, крім постанови від 23.12.2005, яка не була оскаржена.
Порушення вимог ст.3 конвенції у справі «Коробов проти України» у її матеріальному аспекті встановлено з огляду на те, що в справі було підтверджено отримання заявником тілесних ушкоджень під час його тримання під вартою та що державою-відповідачем не було надано обгрунтованих пояснень щодо їх походження. З огляду на характер ушкоджень, отриманих заявником, ЄСПЛ дійшов висновку, що поводження, якого зазнав заявник, є катуванням.
Згідно з твердженнями гр.Коробова під час тримання під вартою працівники міліції катували його із застосуванням електроструму. Медичний огляд 19.04.2000 та висновки судово-медичних експертиз від 5.05.2000 і 12.07.2002 підтвердили наявність у нього тілесних ушкоджень, зокрема синців та ушкодження нирок. Прокуратура Донецької області та прокуратура м.Маріуполя неодноразово відмовляли в порушенні кримінальної справи за скаргами гр.Коробова на погане поводження, а після порушення відповідної кримінальної справи закривали її у зв’язку з відсутністю складу злочину. Відповідні постанови в подальшому скасовувались судами, окрім постанови прокуратури м.Маріуполя про закриття кримінальної справи від 9.04.2007, скарга на яку була залишена без задоволення судами трьох інстанцій.
Вищезазначене розслідування за скаргами гр.Коробова про погане поводження було визнано ЄСПЛ неефективним у зв’язку з його надмірною тривалістю (майже 8 років), неодноразовим поверненням справи на додаткову перевірку та нездійсненням важливих слідчих дій на ранньому етапі розслідування.
Порушення вимог ст.3 конвенції у справі «Ошурко проти України» в процесуальному аспекті встановлено у зв’язку з неефективністю розслідування щодо працівників ІТТ С. та П., оскільки воно було розпочато тільки через 4 роки і 8 місяців після події, а обвинувачених було віддано до суду через 5 років та 5 місяців, що мало наслідком звільнення їх від покарання у зв’язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності; а також через відсутність будь-якого розслідування щодо працівників ІТТ Ів. та Х. До порушення призвели такі фактичні обставини: у ніч з 12 на 13 квітня 2003 р. гр.Ошурко було побито його співкамерниками в ІТТ Красноармійського МРВ ГУМВС Донецької області, внаслідок чого він отримав тілесні ушкодження. На заклики заявника про допомогу працівники ІТТ С. та П. не відреагували. 13 та 14 квітня 2003 р. під час чергування Ів. та Х. були проведені медичні обстеження заявника, за результатами яких лікарі рекомендували його госпіталізувати. Проте гр.Ошурко було повернуто до камери ІТТ, де тримались ті ж співкамерники.
Порушення вимог ст.3 конвенції у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» у матеріальному аспекті встановлено з огляду на те, що в справі було підтверджено отримання заявником тілесних ушкоджень під час його перебування під вартою та що державою-відповідачем не було надано обгрунтованих пояснень щодо їх походження. З огляду на характер заходів фізичного впливу, про які стверджував заявник і застосування яких не було спростовано державними органами в ході розслідування відповідної скарги, і враховуючи також узгодженість та детальність пояснень заявника як щодо оскаржуваних заходів, так і щодо психологічного тиску, ЄСПЛ дійшов висновку, що поводження, якого зазнав заявник з боку працівників міліції, прирівнюється до катування.
Порушення вимог ст.3 конвенції у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» у процесуальному аспекті встановлено у зв’язку з неефективністю розслідування за скаргами заявника про погане поводження, зокрема, оскільки основною підставою для висновку щодо необгрунтованості скарги було невизнання оскаржуваного поводження особами, на яких указував заявник. Крім того, ЄСПЛ визнав, що практика суду відмовляти в розгляді скарги про погане поводження з посиланням на те, що така скарга має розглядатись в ході розгляду судом справи за обвинуваченням заявника, є неналежною.
Порушення вимог ст.3 конвенції у справі «Савін проти України» встановлено у її матеріальному аспекті, а саме застосування до заявника катування, встановлено з огляду на висновки національних судів (Орджонікідзевський районний суд м.Харкова), які визнали застосування до заявника засобів фізичного впливу, тяжкість отриманих ушкоджень та їхній вплив на стан здоров’я заявника, який частково втратив працездатність, а також у зв’язку з тим, що таке катування було умисним, адже його застосування мало на меті отримання визнавальних показань.
Порушення вимог ст.3 конвенції у цій справі у її процесуальному аспекті констатовано ЄСПЛ з огляду на неодноразове скасування постанов про відмову в порушенні кримінальної справи через незабезпечення усунення недоліків слідства, про які зазначали прокуратури вищого рівня, та те, що в кінцевому результаті після 10 років розслідування К. (обвинувачений заявником у катуванні) був звільнений від кримінальної відповідальності та покарання і, більш того, продовжував працювати в правоохоронних органах, отримуючи підвищення по службі.
_03_03.png)
