Основними підставами дисциплінарної відповідальності, які застосовувалися до суддів, є порушення строків розгляду справ, а також істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя.
Про це йдеться моніторинговому дослідженні дисциплінарної практики Вищої кваліфікаційної комісії суддів і Вищої ради юстиції, яке Центр політико-правових реформ здійснив за підтримки програми «Верховенство права» Міжнародного фонду «Відродження» і програми «Матра» Королівства Нідерландів.
Всього ж, за даними дослідження, протягом 2011-2012 років до Вищої кваліфікаційної комісії суддів надійшло 28 839 скарг і заяв щодо поведінки суддів (без урахування тих, що надійшли повторно). Зважаючи на кількість суддів (8 214 суддів станом на 1 січня 2013 р.), в середньому на одного суддю припадало майже по 4 скарги (це навіть не беручи до уваги скарги, які було скеровано до Вищої ради юстиції).
За цими скаргами протягом 2011–2012 років 287 суддів отримали догану і були притягнуті до дисциплінарної відповідальності, а стосовно 23 суддів внесено подання про звільнення за порушення присяги.Тобто у середньому лише одна скарга із 100 досягала мети.
При цьому такі рішення стосувалися лише суддів місцевих судів, у незначній мірі – апеляційних судів.
«Суддя місцевого загального суду, обраний безстроково, який перевантажений справами і не поспішає їх розглядати, не гребує ігноруванням вимог процесуального закону»,– малює портрет типового порушника Роман Куйбіда, заступник голови правління Центру політико-правових реформ.
З іншого боку, в сучасних умовах судді тяжко не бути порушником. Щоб його не притягнули до відповідальності, суддя місцевого загального суду, працюючи без відпустки, повинен вирішити за один день від 3 до 6 справ від початку до кінця. А це неможливо без допущення порушень прав учасників процесу. Для дисциплінарних органів аргумент судді про велике навантаження не спрацьовує.
«Це й зумовлює проблему вибіркового правосуддя, що характерна для всієї судової системи. Тобто правосуддя є вибірковим і стосовно суддів,– наголошує експерт. – Якщо судді працюють в умовах, коли кожен з них не може уникнути підстав для дисциплінарної відповідальності або ж ці підстави дуже «гнучкі», то це легко може бути використано для тиску на них. Це одна з основних причин, чому в Україні у незалежний суд не вірять і самі судді».
Експерти не виключають, що саме «завдяки» покаранню суддів за виправдувальні вироки кількість таких вироків рекордно низька – 0,2% у 2011 р. і 0,17% у 2012 р. Навіть в умовах нового, більш змагального Кримінального процесуального кодексу залишаються сумніви, що ця тенденція зміниться.
За результатами моніторингу Микола Хавронюк, директор з наукового розвитку Центру політико-правових реформ, сформулював низку рекомендацій парламенту, дисциплінарним органам, а також суддям. На його думку, потрібно встановити такі підстави дисциплінарної відповідальності (насамперед для звільнення судді з посади), які дозволяли би суддям наперед визначати свою поведінку і передбачати її наслідки; визначити, що вирішення питання про звільнення з посади судді за порушення присяги повинно відбуватися у межах дисциплінарної процедури. У перспективі доцільно створити окремий постійно діючий дисциплінарний орган щодо усіх суддів, більшість у складі якого становили б судді, передусім ті, що вийшли у відставку.
Микола Хавронюк також закликав дисциплінарні органи на підставі попередньої практики відмов у відкритті дисциплінарного провадження, яка не є публічною, виробити певні критерії прийнятності заяв (скарг) щодо поведінки судді і оприлюднити їх для тих, хто подає заяву (скаргу). А з метою досягнення юридичної визначеності регулярно публікувати огляди дисциплінарної практики, які інформуватимуть про те, яка поведінка судді є дисциплінарним проступком, а яка ні, і яка поведінка мала наслідком звільнення судді з посади.
У свою чергу присутня на прес-конференції член Вищої кваліфікаційної комісії суддів Ніна Фадєєва не зовсім погодилася з результатами даного дослідження і зазначила, що близько 70% скарг на дії суддів люди пишуть від відчаю чи від незадоволення рішенням суду першої інстанції.
І лише незначна частка скарг, за її словами, містить дійсно порушення з боку судді.
Ніна Фадєєва також підкреслила, що не можна порівнювати завантаженість у розгляді справ судді, наприклад, районного суду Києва і районного судді в регіоні, і затягування розгляду суддею, у якого в кілька разів більше справ, не можна розцінювати таким чином.
Суддя Київського окружного адміністративного суду Анна Шевченко звернула увагу на проблеми законодавчого регулювання підстав притягнення судді до відповідальності. Вона також рекомендувала ВККС надавати поради та консультації суддям, як себе поводити в тій чи іншій проблемній ситуції.
_03_03.png)
