Основними підставами дисциплінарної відповідальності, які застосовувалися до суддів, є порушення строків розгляду справ, а також істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя. Про це йдеться моніторинговому дослідженні дисциплінарної практики Вищої кваліфікаційної комісії суддів і Вищої ради юстиції, яке Центр політико-правових реформ здійснив за підтримки програми «Верховенство права» Міжнародного фонду «Відродження» і програми «Матра» Королівства Нідерландів,
повідомляє сайт організації.
Всього ж, за даними дослідження, протягом 2011-2012 років до Вищої кваліфікаційної комісії суддів надійшло 28 839 скарг і заяв щодо поведінки суддів (без урахування тих, що надійшли повторно). Зважаючи на кількість суддів (8 214 суддів станом на 1 січня 2013 р.), в середньому на одного суддю припадало майже по 4 скарги (це навіть не беручи до уваги скарги, які було скеровано до Вищої ради юстиції).
За цими скаргами протягом 2011–2012 років 287 суддів отримали догану і були притягнуті до дисциплінарної відповідальності, а стосовно 23 суддів внесено подання про звільнення за порушення присяги.Тобто у середньому лише одна скарга із 100 досягала мети.
При цьому такі рішення стосувалися лише суддів місцевих судів, у незначній мірі – апеляційних судів.
«Суддя місцевого загального суду, обраний безстроково, який перевантажений справами і не поспішає їх розглядати, не гребує ігноруванням вимог процесуального закону»,– малює портрет типового порушника Роман Куйбіда, заступник голови правління Центру політико-правових реформ.
З іншого боку, в сучасних умовах судді тяжко не бути порушником. Щоб його не притягнули до відповідальності, суддя місцевого загального суду, працюючи без відпустки, повинен вирішити за один день від 3 до 6 справ від початку до кінця. А це неможливо без допущення порушень прав учасників процесу. Для дисциплінарних органів аргумент судді про велике навантаження не спрацьовує.
«Це й зумовлює проблему вибіркового правосуддя, що характерна для всієї судової системи. Тобто правосуддя є вибірковим і стосовно суддів,– наголошує експерт. – Якщо судді працюють в умовах, коли кожен з них не може уникнути підстав для дисциплінарної відповідальності або ж ці підстави дуже «гнучкі», то це легко може бути використано для тиску на них. Це одна з основних причин, чому в Україні у незалежний суд не вірять і самі судді».
Експерти не виключають, що саме «завдяки» покаранню суддів за виправдувальні вироки кількість таких вироків рекордно низька – 0,2% у 2011 р. і 0,17% у 2012 р. Навіть в умовах нового, більш змагального Кримінального процесуального кодексу залишаються сумніви, що ця тенденція зміниться.
_03_03.png)
